Панове, нагадую: триває збір на мій медичний підрозділ. Ви можете не тільки допомогти нам із нагальними потребами, а й виграти класні призи.
🎁 1 місце — iPad Pro + Apple Pencil 🎁 2 місце — камера DJI Osmo Pocket 3 + гарнітура HolyLand Lark 2, ND-фільтри й карта пам’яті 🎁 3 місце — екшн-камера DJI Osmo Action 5 + накопичувач
Правила прості: 50 гривень = один шанс. Чим більше донатите, тим більше шансів.
❗️Важливо: якщо донатите не з Monobank, а з іншого банку — обов’язково вказуйте свої контактні дані. Це потрібно, щоб ми могли з вами зв’язатись у разі виграшу.
Тож не будьте байдужими. Підтримайте наш підрозділ і отримайте можливість забрати гарний приз.
Панове, які захопилися революційними настроями, заспокойтесь, видихайте.
Не потрібно ніякої поминальної ями, потрібно просто включити здоровий глузд, раціональне мислення, бажано — критичне. Завдяки небайдужим і свідомим людям президент і ті, хто голосував, вже готові й відкотили назад. Чекаємо рішення, що там приймуть і що дасть цей законопроєкт, але з того, що вже є в інформаційному полі, всіх ніби все влаштовує. Чекаємо голосування.
І взагалі, ці заклики знести президента, знести тих, хто голосував за цей закон — це деструктивна х*йня під час війни.
Я дуже тішуся, що є такий сплеск, є попит на справедливість, є притомні люди, які готові це відстоювати. Це прекрасно. Але ті, хто ведуться на провокації, хто палить плакати із Зеленським чи Єрмаком — це чистої води провокація.
Будьте добрі, не ведіться. Бо коли ви закликаєте до того, щоб Зеленського “знесли” і все таке — ви суперечите самому принципу, за який виходите на площі. Ви ж відстоюєте хоч якийсь острівець справедливості, навіть якщо до нього багато питань. Суперечите здоровому глузду і, головне, Конституції.
Для тих, хто не в курсі: під час воєнного стану не може бути подібних дій, бо це закінчиться катастрофою. Не ведіться, будь ласка, на російську пропаганду, внутрішню пітушню й іншу фігню, кому це максимально вигідно. Бо в такій темній воді хтось може зловити рибку, а ви, мої любі, хто розганяє подібне, зловите російський х*й.
Тож заспокойтесь, видихайте й не суперечте тому, за що виходите. Не перетворюйтесь на дракона, проти якого боретесь, якщо ви дійсно за закон і притомність.
Цілую, люблю, бережіть себе і чекайте законних виборів.
Що для вас, панове, справедливість? Давайте трошки про це поговоримо. Останнім часом багато думаю про ці речі на фоні того, що відбувається у нашому суспільстві. Сьогодні натрапив на допис одного військового, який апелює до честі, гідності, внутрішніх порядків підрозділу, каже, що сміття з хати не потрібно виносити, все треба вирішувати всередині.
Я частково погоджуюсь. Є ситуації, які вирішуються на побутовому рівні, і для них не потрібні ні поліція, ні прокуратура, ні інші зовнішні органи. Якщо це щось дрібне, вирішили між собою і все. Але коли йдеться про серйозні кейси, наприклад, побиття за вказівкою вищого начальника, якщо таке випливає у публічну площину, тут уже треба спиратися на закон і вирішувати все по закону.
Дуже часто саме від таких людей чуєш про країну майбутнього, про прогресивність, політичні амбіції. Але ці люди, на мій погляд, не зовсім щирі, коли розповідають, що сміття не треба виносити з хати. Чому? Бо ця кланова система, братерство, всі ці історії про “змусорилися”, про “здав у поліцію”, на рівні держави не працюють.
Якщо ми дійсно хочемо змін, то мають бути принципи. Для мене принцип простий. Якщо твій рідний чи близький зробив хуйню, ти про це говориш і вирішуєш. Якщо твій близький реально завдав комусь шкоди і це вже питання не побутове, то він має відповідати. Держава будується на законі, а не на кланових підходах і романтиці дев’яностих.
Такі принципи і підходи не дають нормально розвиватися. Дуже шкода, що наше суспільство, навіть після тридцяти трьох років незалежності, ніяк не може вийти з цієї постколоніальної історії. Це все ще радянщина, дев’яності, відсутність базового розуміння і освіти у багатьох.
Іноді просто дивишся на все це і ахуєваєш від масштабів нерозуміння, як повинна функціонувати країна і що таке справжня справедливість. Бо якщо для тебе справедливість — це будь-якою ціною прикрити свого, коли він робить відверту діч, то це не справедливість, а лицемірство. І це реально гальмує наш розвиток на роки вперед.
Ось такі думки у мене зранку. Не знаю, що ви думаєте про справедливість, цікаво почитати у коментарях. Цілую, люблю. Бережіть себе і пишіть обов’язково коментарі, подискутуємо.
Краще б, блін, доповів, як один корупціонер поїхав умовляти іншого, щоб той, бач, повернувся — і не зіпсував, дай Боже, репутацію президента.
За даними “Дзеркала тижня”, Тимур Міндіч — співвласник “Кварталу 95” і фігурант розслідування Bihus.Info про розпили на фортифікаціях у Херсоні та Запоріжжі — вилетів за кордон. І не просто так. А з “місією”: переконати міністра Чернишова повернутись в Україну.
Не для слідства. Не в НАБУ. Просто щоб не створювати зайвого шуму. Бо, бач, репутація президента тріщить. А рейтинг — то святе.
Чернишов — той самий міністр, якому НАБУ і САП готують підозру. Йдеться про зловживання посадою, передачу землі забудовнику, отримання квартир і схеми через підставні фірми. Підозру ще не вручили, але виклик уже офіційно є. І справа — відкрита.
Але за тією ж інформацією, йому нібито “малюють” новий маршрут — до більш лояльних органів. Ну, по схемі, як було з Татаровим.
Один корупціонер умовляє іншого корупціонера, щоб не підставити Зеленського 🤦♂️
Назарій, Назарій… хуярій, блін. Може, ще раз зберіться колом і домовтесь, хто кого буде рятувати наступного?
Чому “боротьба з пропагандою” не працює: приклади і механіка
Поки держава звітує про “боротьбу з пропагандою”, у просторі спокійно працюють такі персонажі, як Ягодзінський і Олешко, які роками мутять людям мізки. Проблема не тільки в кількості — головне, що навіть коли когось із них блокують, це часто грає їм на руку.
Ягодзінський. Він працює тонко. Не лізе з фейками чи криками. Постійно ставить питання, натякає, підштовхує до “правильних” висновків. Все це — максимально акуратно, через сумніви й емоції. Людина навіть не помічає, як її заводять у потрібний бік. Ягодзінський — майстер тихого впливу. І чомусь його досі кличуть на великі телеканали. Чесно, я хрін його знаю, чому так — або у нас повна непрофесійність, або є люди, яким це вигідно. Питання тут лишаються.
Олешко. Тут все грубіше — тупо тисне на емоції, грає на обуренні, провокує і розкачує людей на болючих темах. І тут головна фішка: блокувати таких треба. Але просто бану мало. Якщо ви блокуєте Олешка — пояснюйте паралельно, як і чим він маніпулює, розбирайте все по кісточках, показуйте простими словами, у чому суть розводу. Бо якщо тільки забанили — він моментально робить із себе жертву “режиму”, розкручує це серед своїх, і замість поразки ще більше піднімає хайпу.
У чому реально проблема? У тому, що держава й ті, хто “бореться з пропагандою”, часто зупиняються на банах і санкціях, не пояснюючи громадянам, що сталося і чому це важливо. Без цього у людей складається враження, що це просто черговий заміс у стилі “заткнути незручних”. А Олешко та йому подібні цим користуються на повну.
Що треба робити? Не відповідати на гівно дзеркальним гівном. Не створювати нову пропаганду. Треба показувати людям, як ця вся кухня влаштована. Дати простий інструмент, щоб будь-хто міг сам бачити розвод — і не вестися.
І не думайте, що якщо у вашому колі всі все бачать, то так по всій країні. Це реально найтупіша помилка. Ваша “інформаційна бульбашка” — це не вся Україна.
На Майдані стоїть Sergii Latvietis. Ветеран. Голодує. Не для піару. Не для себе. А тому, що хтось вирішив — можна ховати наших там, де вода по коліна. І навіть не спитав.
Йдеться не про сантиметри, а про ставлення. Не можна будувати головне військове кладовище країни нишком, як гараж за хатою. Бо це не технічний проєкт. Це — пам’ять. І вона або гідна, або ніяка.
Держава каже: “Дослідження були”. Добре. Де вони? Покажіть. Не брошури для журналістів, а повні дані. Хто бачив ці висновки? Де хоч одна відкрита розмова з людьми? Хто взагалі вирішив, що можна так — по-тихому, по-своєму, без суспільства?
Латиш не підняв прапор. Він просто сів на Майдані й перестав їсти. Бо всі інші способи вже не працюють.
І справа тут не лише в землі. А в тому, як з нами розмовляє держава. А точніше — не розмовляє.
Бо коли все робиться мовчки, коли ми дізнаємося про рішення з новин — це не демократія. Це зверхність. І не треба нам розказувати, що “так завжди робили”. Ми не для цього платили ціну.
Національний меморіал — це не бетон і проєктна документація. Це місце, де ляжуть ті, кого ми знали. І кого ще покладемо. І якщо ми не можемо навіть обговорити, куди — то що це взагалі за держава?
Якщо вже ветеран вийшов сам і сказав: “стоп”, — значить, щось пішло не так. І не з ним.
Бо ненормально — це коли ми мовчимо. Коли рішення — за зачиненими дверима. Коли пам’ять — це просто паркан і табличка.
Комунікація з людьми — це не подарунок. Це обов’язок. Особливо, коли йдеться про тих, хто заплатив своїм життям, щоб ця держава існувала.
2022 рік. Село Кам’янка, Сумщина. Росіяни вже в Тростянці. Зв’язку нема. Держави навколо нема.
Є Віталій Куколь.
Звичайний українець, не військовий. Що він робить? Береться сам. Виготовляє вибухівку. Заміновує дорогу між Тростянцем і Кам’янкою, щоб зупинити колону русні. Допомагає людям евакуюватись. Виходить на зв’язок з 93-ю бригадою “Холодний Яр”. Дає розвіддані. Захищає свій дім.
Не за наказом. Без командира. Просто — бо мусив.
А через два роки — його судять. Не за ті дії в окупації. А за те, що після звільнення села в нього залишилися: одна саморобна рушниця, два пістолети та 1 кілограм 250 грамів пороху.
І знаєш, що винесли? Три роки тюрми. Умовно. “Бо не здав”.
Серйозно? Це все, що ви побачили в цій історії?
Не міну, яку він заклав, щоб зупинити ворога. Не те, що вивозив людей. А те, що в його сараї лишився порох.
І тепер одне просте, дуже пряме запитання:
Де ви були, поки Куколь захищав країну? Де були ті прокурори, які вчепились у цю справу, як в останню нагороду за кар’єру? Де був суд, коли Віталій рятував життя? Де були всі ці обережні “захисники закону”, поки простий чоловік на власному подвір’ї робив те, на що не спромоглась держава?
Сподіваюся, мінували. Сподіваюся, несли розвідку. Бо якщо ні — то не вам судити. Не ви маєте право виносити вироки тим, хто діяв, коли ви мовчали.
Бо це не просто “справа Куколя”. Це — маркер. Це — лакмус. Це показник, що система досі боїться тих, хто не питав дозволу. І карає — не за злочини. А за сміливість.
Сьогодні він отримав умовний. А завтра?
А скільки таких вироків уже було — без розголосу? Скільки тих, кого ви просто прибрали з кадру, бо вони не вписувались у вашу стриману, паперову державу?
Схаменіться. Бо в цій країні ще є пам’ять. І вона вас не помилує.
Гончаренко запропонував змінити форму працівникам ТЦК, бо їх “плутають” із фронтовиками, і це, мовляв, створює конфлікти. Наче, одягнеш іншу тканину — і все магічно зміниться. Насправді — нічого не зміниться. Бо суть — не в шевроні, а в сраці, яку всі намагаються прикрити.
Є дві правди — обидві незручні.
Перша: люди вже не бачать у ТЦК “військових”, бо ТЦК стали синонімом примусу. Це не про допомогу армії — це про страх. І цей страх не взявся нізвідки. Облави, заламування, “обробка” на місці — це не байки, це реальність. І саме тому до тих, хто в цій самій формі, але з передової — почали ставитися з насторогою. Бо система розмила поняття: хто воїн, а хто чиновник із дубинкою.
Друга: суспільство теж не кришталеве. Багато хто не проти, щоб хтось інший пішов померти замість нього. І коли бачать піксель на комусь, хто не на фронті — включається агресія. Не завжди тому, що той “винен”. А тому, що ти боїшся, що можуть прийти й по тебе. А ще — бо ти давно все розумієш, але не хочеш чесно це визнати. Тому зручно: “усі, хто в формі, — мразі”.
ТЦК — це не просто установа. Це лакмус.
Воно показує, як держава не вміє ні пояснити, ні захистити. Як ми не хочемо думати, тільки злитися. І як з обох боків — кожен грає в гру “це не я, це вони”.
Зміна форми нічого не вирішить. Бо проблема — не в пікселі. А в тому, що війна йде, а ми всі вдаємо, що це проблема “інших”. І кожен сам собі моральний комісар. Один кричить: “чого ти не на фронті?”, інший — “я вас туди не посилав”. І ТЦК стоїть між цим — як символ усього гнилого: страху, свавілля, втечі, байдужості.
Істина проста:
Якщо ти в формі й поводишся як гопник — тебе ненавидітимуть. Якщо ти в цивільному й поводишся як боягуз — тебе зневажатимуть. І нічого не зміниться, поки кожен буде думати, що “гниль” — тільки з іншого боку.
Тож, панове, ніколи не ведіться на емоції. Цілую, люблю жолуді.
Виявляється, Алхім — герой. У 2025 році. На четвертому, блядь, році повномасштабної війни. Назвала Путіна красавчиком, легалізує російську культуру, культивує її тут, у нашому просторі. І вона — герой.
А якщо ти робиш зауваження, називаєш речі своїми іменами — ти вже “мерзота”, “радикал”, “істерик”. Кажеш, що чийсь допис — не про справедливість, а про перерозподіл впливу — одразу чуєш: “Ти працюєш на ОП. Ти маніпулюєш.”
Ніхуя нікому не треба — ні правда, ні об’єктивність. Усе, що треба — це красивий фасад. Фасад, за яким усім спокійно й тепло.
Кажеш: ТЦК мобілізують людей, бо триває війна, повномасштабне вторгнення. Тобі: “Ти підарас! Ти топиш за людоловів! А чим ти кращий за них? Чому депутати не воюють?!”
Я відповідаю: дехто з депутатів воює. Так, я теж вважаю, що частина з них має піти на фронт. Але ж не ці крики з піною на губах — “усіх на фронт, сука!” Це ж просто дешевий, маніпулятивний спосіб перекласти відповідальність.
Бо реальність — ось вона. Хлопці, з якими я служу, — це не мажори. Це звичайні пацани. Абсолютно звичайні, як і я. Ми тягнемо вже четвертий рік. А ви — ви бавитесь у свої фасади.
І я реально заїбався.
Чим більше я бачу цей фасад, тим сильніше виникає думка: Може, ми вже підемо додому? А ви, героїчні, медійні, раціональні — візьмете цей фасад, і прийдете сюди? Заміните нас із усіма своїми постами, маніпуляціями, прикрашаннями?
Чи, може, просто почнемо жити по совісті?
Я розумію: внутрішня політична боротьба — це нормально. Але ж, сука, усього мають бути межі. Солдати в окопах це бачать. Щодня. І щодня ми задаємося тим самим питанням:
Коли, блядь, це вже закінчиться? Коли рухнуть ці їбані фальшиві фасади?
FRUNZE PRO
Панове, нагадую: триває збір на мій медичний підрозділ. Ви можете не тільки допомогти нам із нагальними потребами, а й виграти класні призи.
🎁 1 місце — iPad Pro + Apple Pencil
🎁 2 місце — камера DJI Osmo Pocket 3 + гарнітура HolyLand Lark 2, ND-фільтри й карта пам’яті
🎁 3 місце — екшн-камера DJI Osmo Action 5 + накопичувач
Правила прості: 50 гривень = один шанс. Чим більше донатите, тим більше шансів.
❗️Важливо: якщо донатите не з Monobank, а з іншого банку — обов’язково вказуйте свої контактні дані. Це потрібно, щоб ми могли з вами зв’язатись у разі виграшу.
Тож не будьте байдужими. Підтримайте наш підрозділ і отримайте можливість забрати гарний приз.
Підтримати: send.monobank.ua/jar/A2YTzNKivF
Картка 🫙: 4441111127237307
1 month ago | [YT] | 0
View 0 replies
FRUNZE PRO
Панове, які захопилися революційними настроями, заспокойтесь, видихайте.
Не потрібно ніякої поминальної ями, потрібно просто включити здоровий глузд, раціональне мислення, бажано — критичне. Завдяки небайдужим і свідомим людям президент і ті, хто голосував, вже готові й відкотили назад. Чекаємо рішення, що там приймуть і що дасть цей законопроєкт, але з того, що вже є в інформаційному полі, всіх ніби все влаштовує. Чекаємо голосування.
І взагалі, ці заклики знести президента, знести тих, хто голосував за цей закон — це деструктивна х*йня під час війни.
Я дуже тішуся, що є такий сплеск, є попит на справедливість, є притомні люди, які готові це відстоювати. Це прекрасно. Але ті, хто ведуться на провокації, хто палить плакати із Зеленським чи Єрмаком — це чистої води провокація.
Будьте добрі, не ведіться. Бо коли ви закликаєте до того, щоб Зеленського “знесли” і все таке — ви суперечите самому принципу, за який виходите на площі. Ви ж відстоюєте хоч якийсь острівець справедливості, навіть якщо до нього багато питань. Суперечите здоровому глузду і, головне, Конституції.
Для тих, хто не в курсі: під час воєнного стану не може бути подібних дій, бо це закінчиться катастрофою. Не ведіться, будь ласка, на російську пропаганду, внутрішню пітушню й іншу фігню, кому це максимально вигідно. Бо в такій темній воді хтось може зловити рибку, а ви, мої любі, хто розганяє подібне, зловите російський х*й.
Тож заспокойтесь, видихайте й не суперечте тому, за що виходите. Не перетворюйтесь на дракона, проти якого боретесь, якщо ви дійсно за закон і притомність.
Цілую, люблю, бережіть себе і чекайте законних виборів.
2 months ago | [YT] | 0
View 0 replies
FRUNZE PRO
Що для вас, панове, справедливість? Давайте трошки про це поговоримо. Останнім часом багато думаю про ці речі на фоні того, що відбувається у нашому суспільстві. Сьогодні натрапив на допис одного військового, який апелює до честі, гідності, внутрішніх порядків підрозділу, каже, що сміття з хати не потрібно виносити, все треба вирішувати всередині.
Я частково погоджуюсь. Є ситуації, які вирішуються на побутовому рівні, і для них не потрібні ні поліція, ні прокуратура, ні інші зовнішні органи. Якщо це щось дрібне, вирішили між собою і все. Але коли йдеться про серйозні кейси, наприклад, побиття за вказівкою вищого начальника, якщо таке випливає у публічну площину, тут уже треба спиратися на закон і вирішувати все по закону.
Дуже часто саме від таких людей чуєш про країну майбутнього, про прогресивність, політичні амбіції. Але ці люди, на мій погляд, не зовсім щирі, коли розповідають, що сміття не треба виносити з хати. Чому? Бо ця кланова система, братерство, всі ці історії про “змусорилися”, про “здав у поліцію”, на рівні держави не працюють.
Якщо ми дійсно хочемо змін, то мають бути принципи. Для мене принцип простий. Якщо твій рідний чи близький зробив хуйню, ти про це говориш і вирішуєш. Якщо твій близький реально завдав комусь шкоди і це вже питання не побутове, то він має відповідати. Держава будується на законі, а не на кланових підходах і романтиці дев’яностих.
Такі принципи і підходи не дають нормально розвиватися. Дуже шкода, що наше суспільство, навіть після тридцяти трьох років незалежності, ніяк не може вийти з цієї постколоніальної історії. Це все ще радянщина, дев’яності, відсутність базового розуміння і освіти у багатьох.
Іноді просто дивишся на все це і ахуєваєш від масштабів нерозуміння, як повинна функціонувати країна і що таке справжня справедливість. Бо якщо для тебе справедливість — це будь-якою ціною прикрити свого, коли він робить відверту діч, то це не справедливість, а лицемірство. І це реально гальмує наш розвиток на роки вперед.
Ось такі думки у мене зранку. Не знаю, що ви думаєте про справедливість, цікаво почитати у коментарях. Цілую, люблю. Бережіть себе і пишіть обов’язково коментарі, подискутуємо.
Чат-бот для допису й фактчекінгу. Долучайся ↓
Frunze Pro | Приєднуй:t.me/frunze_pro
3 months ago | [YT] | 3
View 0 replies
FRUNZE PRO
Міндіч поїхав рятувати обличчя. Але не своє
Краще б, блін, доповів, як один корупціонер поїхав умовляти іншого, щоб той, бач, повернувся — і не зіпсував, дай Боже, репутацію президента.
За даними “Дзеркала тижня”, Тимур Міндіч — співвласник “Кварталу 95” і фігурант розслідування Bihus.Info про розпили на фортифікаціях у Херсоні та Запоріжжі — вилетів за кордон. І не просто так. А з “місією”: переконати міністра Чернишова повернутись в Україну.
Не для слідства. Не в НАБУ. Просто щоб не створювати зайвого шуму. Бо, бач, репутація президента тріщить. А рейтинг — то святе.
Чернишов — той самий міністр, якому НАБУ і САП готують підозру. Йдеться про зловживання посадою, передачу землі забудовнику, отримання квартир і схеми через підставні фірми. Підозру ще не вручили, але виклик уже офіційно є. І справа — відкрита.
Але за тією ж інформацією, йому нібито “малюють” новий маршрут — до більш лояльних органів. Ну, по схемі, як було з Татаровим.
Один корупціонер умовляє іншого корупціонера, щоб не підставити Зеленського 🤦♂️
Назарій, Назарій… хуярій, блін. Може, ще раз зберіться колом і домовтесь, хто кого буде рятувати наступного?
Бо країна — точно не у вашому списку пріоритетів.
Frunze Pro | Приєднуйся:t.me/frunze_pro
3 months ago | [YT] | 2
View 0 replies
FRUNZE PRO
У мене знову пішла рама по швах. Лопнула з одного боку майже повністю.
Оце думаю — що робити? Варити? Чи знову збирати кошти?
А може звернутися в якийсь місцевий бюджет?
Раптом знайдеться хоч одна програма, яка передбачає, щоб автівка для евакуації була, блядь, на ходу.
І тут потрапляю на скріншот ProZorro.
5000 протиударних щитів.
30,7 мільйона гривень.
Офіційна назва позиції — “обладнання для розгону демонстрантів”.
Тендер подала військова частина Нацгвардії.
Потім, після шуму, скасували. Але не тому, що передумали. Просто палитися не вчасно.
І от сидиш, дивишся на це — і думаєш, ми точно в одній країні живемо?
Бо в одній країні — кожен день вирішуєш, чи витримає та рама, чи доїде ця машина, чи вистачить на паливо, чуйку, рушницю, щось протидронове.
А в іншій — планують, як оборонятись від демонстрантів.
Раптом хтось вийде і запитає: куди, блядь, ідуть гроші?
Frunze Pro | Приєднуйся: t.me/frunze_pro
3 months ago | [YT] | 4
View 0 replies
FRUNZE PRO
Чому “боротьба з пропагандою” не працює: приклади і механіка
Поки держава звітує про “боротьбу з пропагандою”, у просторі спокійно працюють такі персонажі, як Ягодзінський і Олешко, які роками мутять людям мізки. Проблема не тільки в кількості — головне, що навіть коли когось із них блокують, це часто грає їм на руку.
Ягодзінський.
Він працює тонко. Не лізе з фейками чи криками. Постійно ставить питання, натякає, підштовхує до “правильних” висновків. Все це — максимально акуратно, через сумніви й емоції. Людина навіть не помічає, як її заводять у потрібний бік. Ягодзінський — майстер тихого впливу. І чомусь його досі кличуть на великі телеканали. Чесно, я хрін його знаю, чому так — або у нас повна непрофесійність, або є люди, яким це вигідно. Питання тут лишаються.
Олешко.
Тут все грубіше — тупо тисне на емоції, грає на обуренні, провокує і розкачує людей на болючих темах.
І тут головна фішка: блокувати таких треба. Але просто бану мало.
Якщо ви блокуєте Олешка — пояснюйте паралельно, як і чим він маніпулює, розбирайте все по кісточках, показуйте простими словами, у чому суть розводу.
Бо якщо тільки забанили — він моментально робить із себе жертву “режиму”, розкручує це серед своїх, і замість поразки ще більше піднімає хайпу.
У чому реально проблема?
У тому, що держава й ті, хто “бореться з пропагандою”, часто зупиняються на банах і санкціях, не пояснюючи громадянам, що сталося і чому це важливо.
Без цього у людей складається враження, що це просто черговий заміс у стилі “заткнути незручних”. А Олешко та йому подібні цим користуються на повну.
Що треба робити?
Не відповідати на гівно дзеркальним гівном. Не створювати нову пропаганду.
Треба показувати людям, як ця вся кухня влаштована.
Дати простий інструмент, щоб будь-хто міг сам бачити розвод — і не вестися.
І не думайте, що якщо у вашому колі всі все бачать, то так по всій країні. Це реально найтупіша помилка.
Ваша “інформаційна бульбашка” — це не вся Україна.
Чат-бот для допису й фактчекінгу. Долучайся ↓
FRUNZE PRO | Підпишись: t.me/frunze_pro
4 months ago | [YT] | 1
View 0 replies
FRUNZE PRO
Не про ’болото’. Про повагу.
На Майдані стоїть Sergii Latvietis. Ветеран. Голодує. Не для піару. Не для себе. А тому, що хтось вирішив — можна ховати наших там, де вода по коліна. І навіть не спитав.
Йдеться не про сантиметри, а про ставлення.
Не можна будувати головне військове кладовище країни нишком, як гараж за хатою. Бо це не технічний проєкт. Це — пам’ять. І вона або гідна, або ніяка.
Держава каже: “Дослідження були”.
Добре. Де вони? Покажіть.
Не брошури для журналістів, а повні дані.
Хто бачив ці висновки?
Де хоч одна відкрита розмова з людьми?
Хто взагалі вирішив, що можна так — по-тихому, по-своєму, без суспільства?
Латиш не підняв прапор. Він просто сів на Майдані й перестав їсти.
Бо всі інші способи вже не працюють.
І справа тут не лише в землі.
А в тому, як з нами розмовляє держава.
А точніше — не розмовляє.
Бо коли все робиться мовчки, коли ми дізнаємося про рішення з новин — це не демократія. Це зверхність.
І не треба нам розказувати, що “так завжди робили”.
Ми не для цього платили ціну.
Національний меморіал — це не бетон і проєктна документація.
Це місце, де ляжуть ті, кого ми знали. І кого ще покладемо.
І якщо ми не можемо навіть обговорити, куди — то що це взагалі за держава?
Якщо вже ветеран вийшов сам і сказав: “стоп”, — значить, щось пішло не так.
І не з ним.
Бо ненормально — це коли ми мовчимо.
Коли рішення — за зачиненими дверима.
Коли пам’ять — це просто паркан і табличка.
Комунікація з людьми — це не подарунок. Це обов’язок.
Особливо, коли йдеться про тих, хто заплатив своїм життям, щоб ця держава існувала.
FRUNZE PRO | Підпишись: t.me/frunze_pro
4 months ago | [YT] | 4
View 1 reply
FRUNZE PRO
Це вирок не Куколю. Це вирок вам.
2022 рік. Село Кам’янка, Сумщина.
Росіяни вже в Тростянці.
Зв’язку нема. Держави навколо нема.
Є Віталій Куколь.
Звичайний українець, не військовий.
Що він робить?
Береться сам. Виготовляє вибухівку. Заміновує дорогу між Тростянцем і Кам’янкою, щоб зупинити колону русні.
Допомагає людям евакуюватись.
Виходить на зв’язок з 93-ю бригадою “Холодний Яр”. Дає розвіддані.
Захищає свій дім.
Не за наказом.
Без командира.
Просто — бо мусив.
А через два роки — його судять.
Не за ті дії в окупації.
А за те, що після звільнення села в нього залишилися:
одна саморобна рушниця, два пістолети та 1 кілограм 250 грамів пороху.
І знаєш, що винесли?
Три роки тюрми. Умовно.
“Бо не здав”.
Серйозно? Це все, що ви побачили в цій історії?
Не міну, яку він заклав, щоб зупинити ворога.
Не те, що вивозив людей.
А те, що в його сараї лишився порох.
І тепер одне просте, дуже пряме запитання:
Де ви були, поки Куколь захищав країну?
Де були ті прокурори, які вчепились у цю справу, як в останню нагороду за кар’єру?
Де був суд, коли Віталій рятував життя?
Де були всі ці обережні “захисники закону”, поки простий чоловік на власному подвір’ї робив те, на що не спромоглась держава?
Сподіваюся, мінували.
Сподіваюся, несли розвідку.
Бо якщо ні — то не вам судити.
Не ви маєте право виносити вироки тим, хто діяв, коли ви мовчали.
Бо це не просто “справа Куколя”.
Це — маркер.
Це — лакмус.
Це показник, що система досі боїться тих, хто не питав дозволу.
І карає — не за злочини. А за сміливість.
Сьогодні він отримав умовний.
А завтра?
А скільки таких вироків уже було — без розголосу?
Скільки тих, кого ви просто прибрали з кадру, бо вони не вписувались у вашу стриману, паперову державу?
Схаменіться. Бо в цій країні ще є пам’ять.
І вона вас не помилує.
FRUNZE PRO | Підпишись: t.me/frunze_pro
4 months ago | [YT] | 6
View 0 replies
FRUNZE PRO
ТЦК, форма і лицемірство — наше й їхнє.
Гончаренко запропонував змінити форму працівникам ТЦК, бо їх “плутають” із фронтовиками, і це, мовляв, створює конфлікти. Наче, одягнеш іншу тканину — і все магічно зміниться. Насправді — нічого не зміниться. Бо суть — не в шевроні, а в сраці, яку всі намагаються прикрити.
Є дві правди — обидві незручні.
Перша: люди вже не бачать у ТЦК “військових”, бо ТЦК стали синонімом примусу. Це не про допомогу армії — це про страх. І цей страх не взявся нізвідки. Облави, заламування, “обробка” на місці — це не байки, це реальність. І саме тому до тих, хто в цій самій формі, але з передової — почали ставитися з насторогою. Бо система розмила поняття: хто воїн, а хто чиновник із дубинкою.
Друга: суспільство теж не кришталеве. Багато хто не проти, щоб хтось інший пішов померти замість нього. І коли бачать піксель на комусь, хто не на фронті — включається агресія. Не завжди тому, що той “винен”. А тому, що ти боїшся, що можуть прийти й по тебе. А ще — бо ти давно все розумієш, але не хочеш чесно це визнати. Тому зручно: “усі, хто в формі, — мразі”.
ТЦК — це не просто установа. Це лакмус.
Воно показує, як держава не вміє ні пояснити, ні захистити. Як ми не хочемо думати, тільки злитися. І як з обох боків — кожен грає в гру “це не я, це вони”.
Зміна форми нічого не вирішить.
Бо проблема — не в пікселі. А в тому, що війна йде, а ми всі вдаємо, що це проблема “інших”. І кожен сам собі моральний комісар. Один кричить: “чого ти не на фронті?”, інший — “я вас туди не посилав”. І ТЦК стоїть між цим — як символ усього гнилого: страху, свавілля, втечі, байдужості.
Істина проста:
Якщо ти в формі й поводишся як гопник — тебе ненавидітимуть.
Якщо ти в цивільному й поводишся як боягуз — тебе зневажатимуть.
І нічого не зміниться, поки кожен буде думати, що “гниль” — тільки з іншого боку.
Тож, панове, ніколи не ведіться на емоції. Цілую, люблю жолуді.
FRUNZE PRO | Підпишись: t.me/frunze_pro
4 months ago | [YT] | 3
View 0 replies
FRUNZE PRO
Виявляється, Алхім — герой. У 2025 році. На четвертому, блядь, році повномасштабної війни. Назвала Путіна красавчиком, легалізує російську культуру, культивує її тут, у нашому просторі. І вона — герой.
А якщо ти робиш зауваження, називаєш речі своїми іменами — ти вже “мерзота”, “радикал”, “істерик”.
Кажеш, що чийсь допис — не про справедливість, а про перерозподіл впливу — одразу чуєш: “Ти працюєш на ОП. Ти маніпулюєш.”
Ніхуя нікому не треба — ні правда, ні об’єктивність. Усе, що треба — це красивий фасад. Фасад, за яким усім спокійно й тепло.
Кажеш: ТЦК мобілізують людей, бо триває війна, повномасштабне вторгнення.
Тобі: “Ти підарас! Ти топиш за людоловів! А чим ти кращий за них? Чому депутати не воюють?!”
Я відповідаю: дехто з депутатів воює. Так, я теж вважаю, що частина з них має піти на фронт. Але ж не ці крики з піною на губах — “усіх на фронт, сука!” Це ж просто дешевий, маніпулятивний спосіб перекласти відповідальність.
Бо реальність — ось вона. Хлопці, з якими я служу, — це не мажори. Це звичайні пацани. Абсолютно звичайні, як і я. Ми тягнемо вже четвертий рік. А ви — ви бавитесь у свої фасади.
І я реально заїбався.
Чим більше я бачу цей фасад, тим сильніше виникає думка:
Може, ми вже підемо додому?
А ви, героїчні, медійні, раціональні — візьмете цей фасад, і прийдете сюди? Заміните нас із усіма своїми постами, маніпуляціями, прикрашаннями?
Чи, може, просто почнемо жити по совісті?
Я розумію: внутрішня політична боротьба — це нормально. Але ж, сука, усього мають бути межі.
Солдати в окопах це бачать. Щодня. І щодня ми задаємося тим самим питанням:
Коли, блядь, це вже закінчиться?
Коли рухнуть ці їбані фальшиві фасади?
FRUNZE PRO | Підпишись
#фасад #війна #фронт #чесність #реальність #маніпуляції #суспільство #Алхім #замістьправди #frunzeua #фрунзеua #frunzepro
4 months ago | [YT] | 10
View 1 reply
Load more