Гончаренко запропонував змінити форму працівникам ТЦК, бо їх “плутають” із фронтовиками, і це, мовляв, створює конфлікти. Наче, одягнеш іншу тканину — і все магічно зміниться. Насправді — нічого не зміниться. Бо суть — не в шевроні, а в сраці, яку всі намагаються прикрити.
Є дві правди — обидві незручні.
Перша: люди вже не бачать у ТЦК “військових”, бо ТЦК стали синонімом примусу. Це не про допомогу армії — це про страх. І цей страх не взявся нізвідки. Облави, заламування, “обробка” на місці — це не байки, це реальність. І саме тому до тих, хто в цій самій формі, але з передової — почали ставитися з насторогою. Бо система розмила поняття: хто воїн, а хто чиновник із дубинкою.
Друга: суспільство теж не кришталеве. Багато хто не проти, щоб хтось інший пішов померти замість нього. І коли бачать піксель на комусь, хто не на фронті — включається агресія. Не завжди тому, що той “винен”. А тому, що ти боїшся, що можуть прийти й по тебе. А ще — бо ти давно все розумієш, але не хочеш чесно це визнати. Тому зручно: “усі, хто в формі, — мразі”.
ТЦК — це не просто установа. Це лакмус.
Воно показує, як держава не вміє ні пояснити, ні захистити. Як ми не хочемо думати, тільки злитися. І як з обох боків — кожен грає в гру “це не я, це вони”.
Зміна форми нічого не вирішить. Бо проблема — не в пікселі. А в тому, що війна йде, а ми всі вдаємо, що це проблема “інших”. І кожен сам собі моральний комісар. Один кричить: “чого ти не на фронті?”, інший — “я вас туди не посилав”. І ТЦК стоїть між цим — як символ усього гнилого: страху, свавілля, втечі, байдужості.
Істина проста:
Якщо ти в формі й поводишся як гопник — тебе ненавидітимуть. Якщо ти в цивільному й поводишся як боягуз — тебе зневажатимуть. І нічого не зміниться, поки кожен буде думати, що “гниль” — тільки з іншого боку.
Тож, панове, ніколи не ведіться на емоції. Цілую, люблю жолуді.
FRUNZE PRO
ТЦК, форма і лицемірство — наше й їхнє.
Гончаренко запропонував змінити форму працівникам ТЦК, бо їх “плутають” із фронтовиками, і це, мовляв, створює конфлікти. Наче, одягнеш іншу тканину — і все магічно зміниться. Насправді — нічого не зміниться. Бо суть — не в шевроні, а в сраці, яку всі намагаються прикрити.
Є дві правди — обидві незручні.
Перша: люди вже не бачать у ТЦК “військових”, бо ТЦК стали синонімом примусу. Це не про допомогу армії — це про страх. І цей страх не взявся нізвідки. Облави, заламування, “обробка” на місці — це не байки, це реальність. І саме тому до тих, хто в цій самій формі, але з передової — почали ставитися з насторогою. Бо система розмила поняття: хто воїн, а хто чиновник із дубинкою.
Друга: суспільство теж не кришталеве. Багато хто не проти, щоб хтось інший пішов померти замість нього. І коли бачать піксель на комусь, хто не на фронті — включається агресія. Не завжди тому, що той “винен”. А тому, що ти боїшся, що можуть прийти й по тебе. А ще — бо ти давно все розумієш, але не хочеш чесно це визнати. Тому зручно: “усі, хто в формі, — мразі”.
ТЦК — це не просто установа. Це лакмус.
Воно показує, як держава не вміє ні пояснити, ні захистити. Як ми не хочемо думати, тільки злитися. І як з обох боків — кожен грає в гру “це не я, це вони”.
Зміна форми нічого не вирішить.
Бо проблема — не в пікселі. А в тому, що війна йде, а ми всі вдаємо, що це проблема “інших”. І кожен сам собі моральний комісар. Один кричить: “чого ти не на фронті?”, інший — “я вас туди не посилав”. І ТЦК стоїть між цим — як символ усього гнилого: страху, свавілля, втечі, байдужості.
Істина проста:
Якщо ти в формі й поводишся як гопник — тебе ненавидітимуть.
Якщо ти в цивільному й поводишся як боягуз — тебе зневажатимуть.
І нічого не зміниться, поки кожен буде думати, що “гниль” — тільки з іншого боку.
Тож, панове, ніколи не ведіться на емоції. Цілую, люблю жолуді.
FRUNZE PRO | Підпишись: t.me/frunze_pro
4 months ago | [YT] | 3