2022 рік. Село Кам’янка, Сумщина. Росіяни вже в Тростянці. Зв’язку нема. Держави навколо нема.
Є Віталій Куколь.
Звичайний українець, не військовий. Що він робить? Береться сам. Виготовляє вибухівку. Заміновує дорогу між Тростянцем і Кам’янкою, щоб зупинити колону русні. Допомагає людям евакуюватись. Виходить на зв’язок з 93-ю бригадою “Холодний Яр”. Дає розвіддані. Захищає свій дім.
Не за наказом. Без командира. Просто — бо мусив.
А через два роки — його судять. Не за ті дії в окупації. А за те, що після звільнення села в нього залишилися: одна саморобна рушниця, два пістолети та 1 кілограм 250 грамів пороху.
І знаєш, що винесли? Три роки тюрми. Умовно. “Бо не здав”.
Серйозно? Це все, що ви побачили в цій історії?
Не міну, яку він заклав, щоб зупинити ворога. Не те, що вивозив людей. А те, що в його сараї лишився порох.
І тепер одне просте, дуже пряме запитання:
Де ви були, поки Куколь захищав країну? Де були ті прокурори, які вчепились у цю справу, як в останню нагороду за кар’єру? Де був суд, коли Віталій рятував життя? Де були всі ці обережні “захисники закону”, поки простий чоловік на власному подвір’ї робив те, на що не спромоглась держава?
Сподіваюся, мінували. Сподіваюся, несли розвідку. Бо якщо ні — то не вам судити. Не ви маєте право виносити вироки тим, хто діяв, коли ви мовчали.
Бо це не просто “справа Куколя”. Це — маркер. Це — лакмус. Це показник, що система досі боїться тих, хто не питав дозволу. І карає — не за злочини. А за сміливість.
Сьогодні він отримав умовний. А завтра?
А скільки таких вироків уже було — без розголосу? Скільки тих, кого ви просто прибрали з кадру, бо вони не вписувались у вашу стриману, паперову державу?
Схаменіться. Бо в цій країні ще є пам’ять. І вона вас не помилує.
FRUNZE PRO
Це вирок не Куколю. Це вирок вам.
2022 рік. Село Кам’янка, Сумщина.
Росіяни вже в Тростянці.
Зв’язку нема. Держави навколо нема.
Є Віталій Куколь.
Звичайний українець, не військовий.
Що він робить?
Береться сам. Виготовляє вибухівку. Заміновує дорогу між Тростянцем і Кам’янкою, щоб зупинити колону русні.
Допомагає людям евакуюватись.
Виходить на зв’язок з 93-ю бригадою “Холодний Яр”. Дає розвіддані.
Захищає свій дім.
Не за наказом.
Без командира.
Просто — бо мусив.
А через два роки — його судять.
Не за ті дії в окупації.
А за те, що після звільнення села в нього залишилися:
одна саморобна рушниця, два пістолети та 1 кілограм 250 грамів пороху.
І знаєш, що винесли?
Три роки тюрми. Умовно.
“Бо не здав”.
Серйозно? Це все, що ви побачили в цій історії?
Не міну, яку він заклав, щоб зупинити ворога.
Не те, що вивозив людей.
А те, що в його сараї лишився порох.
І тепер одне просте, дуже пряме запитання:
Де ви були, поки Куколь захищав країну?
Де були ті прокурори, які вчепились у цю справу, як в останню нагороду за кар’єру?
Де був суд, коли Віталій рятував життя?
Де були всі ці обережні “захисники закону”, поки простий чоловік на власному подвір’ї робив те, на що не спромоглась держава?
Сподіваюся, мінували.
Сподіваюся, несли розвідку.
Бо якщо ні — то не вам судити.
Не ви маєте право виносити вироки тим, хто діяв, коли ви мовчали.
Бо це не просто “справа Куколя”.
Це — маркер.
Це — лакмус.
Це показник, що система досі боїться тих, хто не питав дозволу.
І карає — не за злочини. А за сміливість.
Сьогодні він отримав умовний.
А завтра?
А скільки таких вироків уже було — без розголосу?
Скільки тих, кого ви просто прибрали з кадру, бо вони не вписувались у вашу стриману, паперову державу?
Схаменіться. Бо в цій країні ще є пам’ять.
І вона вас не помилує.
FRUNZE PRO | Підпишись: t.me/frunze_pro
4 months ago | [YT] | 6