Люта українізація з Антіном Мухарським

РІЗДВЯНИЙ ПАКУНОК З ЧОТИРМА КНИЖКАМИ АНТІНА МУХАРСЬКОГО
Замовити подарунковий пакунок для тих, кого любите й цінуєте можна на сайті UKRIDEABOOK.

Склад посилки:
- спільний з дружиною Єлизаветою Бєльською еротичний роман "Оголені",
- автобіографічний роман "Русофоб".
- найрадикальніша книжка Антіна Мухарського "I AM NOT RUSSIA",
- шпигунський роман "Трофейні серця",
- листівка зі світлиною подружжя Антіна та Єлизавети з автографом,
- силіконовий браслет "Хряк-Фуяк" - оберіг від мозкаля.

Пакунок особливо зручний тим, що ви можете подарувати його як одній особливій людині, так і розділити між чотирма. Або залишити собі для затишних зимових вечорів.

Вартість - 1569 гривень (якщо замовляти книжки окремо, вони коштують 2076 грн), тож виходить чотири книжки за ціною трьох. :)

2 days ago | [YT] | 412

Люта українізація з Антіном Мухарським

Років п’ять тому я почала відчувати якусь дивну втому. Мігрені стали частішими. У супермаркетах губилася серед полиць, обираючи каву чи спагеті - не могла зосередитися. Подумалося: може, це вже починається старість?

Якось сиділа знесилена, за ноутбуком, писала допис. Схилила голову й прикрила долонею око. І зрозуміла, що іншим оком не можу прочитати текст - він розпливався.

Записалася в офтальмологічну клініку. Виявилося, що маю астигматизм - змінену форма рогівки, через яку зображення стають розмитими й нечіткими, а друге око змучується працювати за двох. І їм потрібні зволожувальні краплі.

Відтоді я ношу окуляри. Знімаю їх тільки коли сплю, кохаюся, фотографуюсяя чи коли хочу комусь більше сподобатися. 😊
«Старість» минулася, а якість життя й витривалість у роботі з текстами зросли.

Якщо щорічний візит до стоматолога, гінеколога, УЗД і аналізи крові завжди були для мене нормою, то про окуліста я якось не думала.

Тож якщо вам здається, що в очах пісок, голова болить надто часто, а на тексті книжки важко зосередитися - не нехтуйте цим. Відвідайте офтальмолога. А якщо все гаразд - додайте цього лікаря до переліку щорічних побачень.

Коли я відчула, як це - бачити гірше, переглянула наші підходи до видання книжок. Дизайнери завжди переконували, що стильно виглядають тільки маленькі літери, втім, ми тепер їх не слухаємо. Шрифт у нашому еротичному романі «Оголені» та двох попередніх книжках зробили майже вдвічі більшим, ніж «прийнято», і збільшили міжрядковий інтервал.

Тепер, окрім відгуків про пожвавлення сексуального потягу, отримуємо й такі: «Окрема вдячність за шрифт і кремовий папір - комфортно читати будь-де, навіть із ліхтариком».

Єлизавета Бєльська.

6 days ago | [YT] | 542

Люта українізація з Антіном Мухарським

Хто рано встає, тому Бог дає. В дитинстві бабуся наполегливо будила мене цими словами, не даючи виспатися в єдиний вільний від навчання вихідний. Я до третьої ночі сиділа над домашніми завданнями, а о сьомій вже мала прокидатися. Тому була завжди виснажена, знесилена, бліда й хвороблива.

Зараз радію кожному дорослому дню, коли сама вирішую, як мені жити й о котрій прокидатися. Але досі розплутую клубки хибних переконань, нав’язаних близькими й чужими.

Це прислів’я насправді - спільноєвропейська аграрна мудрість, яка потрапила в українську традицію у XVII–XIX століттях.
У доіндустріальному суспільстві життя було прив’язане до світлового дня, погоди, врожаю, худоби та сезонності. Люди працювали лише при денному світлі, оскільки електрики не було. Тому той, хто вставав раніше, мав більше часу на фізичну працю: ранкова роса й прохолода створювали найкращі умови для важких робіт, а збір урожаю, жнива, заготівля сіна і догляд за худобою виконувалися саме вранці. Від того, чи встигнеш до спеки, залежало, чи не буде зіпсований урожай.

Це прислів’я спочатку було не про «Бога», а про сонце й клімат, які безпосередньо визначали добробут родини.

У селянських культурах будь-який успіх традиційно пояснювався не особистими зусиллями, а Божою милістю, долею чи «щастям». Саме тому вислів «Бог дає» надавав прислів’ю більшого авторитету, перетворюючи просту побутову пораду на нібито духовний закон, якому важко заперечити.
Упродовж кількох століть цей вислів використовували як засіб підтримання трудової дисципліни, заохочення до важкої фізичної праці, був методом контролю молодших членів родини та способом романтизувати ранній підйом як моральну чесноту. До слова, тодішня робота означала саме фізичну працю до знемоги, а не інтелектуальну.

При міському ритмі й нічному гуркоті шахедів, творчій чи нічній роботі й належності багатьох до біоритмічних «сов», ця народна мудрість суперечить здоровому глузду.
Хронічне раннє вставання всупереч біоритмам знижує продуктивність, підвищує тривожність, спричинює емоційні розлади, уповільнює реакції та пригнічує творчість. Ідеї, глибина мислення, аналітика, дизайн залежать не від раннього пробудження, а від якісного сну, здатності концентруватися, вміння планувати, психічного здоров’я, таланту і наполегливості.

Як на мене, немає потреби тягнути в життя мудрість, яка є лише є продуктом епохи, в якій не було електрики, працювали руками, життя залежало від погоди, світловий день визначав економіку, а «Бог» був єдиним моральним авторитетом, через який можна було прищепити дисципліну.

Сьогодні ж реальна мудрість полягає не в тому, коли людина прокидається, а в тому, як вона живе, мислить і використовує власні сили.

Я думаю, сучасна мудрість мала б звучати так:
Живи у згоді зі своєю природою, працюй розумно, делегуй, де це можливо, люби себе, світ і гідних людей, а негідних позбавляй своєї уваги. Чини добро скрізь, де можеш. І пам’ятай: у тебе є обов’язок перед собою - бути щасливим, щедрим до себе і достатньо спати, тоді матимеш снагу робити щасливими тих, хто поряд.

PS Чи писати ще про народну мудрість? Про що ви хотіли б дізнаватися від мене більше?

PPS Ще до завтра на сайті UKRIDEABOOK діє прекрасна акція на наші книжки. Там само є електронні версії нашого еротичного роману для дорослих «Оголені» та книжки «Як перейти на українську», де багато мовних цікавинок від мене.

Єлизавета Бєльська.

1 week ago | [YT] | 431

Люта українізація з Антіном Мухарським

Щастя любить тишу. Це улюблені слова «доброзичливців», котрі вони, наче папужки, повторюють під кожною світлиною, де бачать щасливе кохання. І хто ж автор цих слів? Дослідник щастя? Щаслива людина? Мудрий народ?

Те, що багатьом здається народною мудрістю, насправді - побутова російська сентенція, популярна у 1970-1980-х роках у Радянському Союзі. І вона дуже точно віддзеркалює атмосферу тих часів: мінімум приватності, максимум страху. Це була не порада для щасливих, а стратегія виживання.

Тоді у містах переважна більшість людей жила в комунальних квартирах. Спільні кухні, туалети, стіни, що пропускають кожне слово, стогін і скрип подружнього ложа: розкладного дивана чи іржавого пружинного ліжка. Радість, якщо вона траплялася, було складно сховати, але ще складніше - дозволити собі висловити її вголос. Бо поруч - вуха, які слухають. Донос у радянській культурі був нормою. Ним пишалися як активною громадянською позицією.

Велика частина інформації про «антирадянські прояви» надходила до КДБ саме від сусідів і колег. Ніхто не знав, хто саме стежить, тому краще було не привертати увагу, не демонструвати успіху. Бо будь-що «краще, ніж в інших» одразу викликало питання.

До цього додавалася і радянська дволикість: офіційний атеїзм і паралельна віра в зурочення, «зле око». Радянська людина вважала, що показане щастя - це небезпека. Це була та сама психологія виживання: «не висовуйся», «тихіше їдеш - далі будеш».

Тож не щастя любить тишу.
Тишу любили люди, що жили у постійному страху: перед державними органами, плітками, заздрістю, чужими очима. Вони боялися втратити ту дрібку хорошого, котру мали. Тому ховали радості так само ретельно, як дефіцитну ковбасу.

Але ми живемо не в радянській комуналці. Ми не мусимо жити за російськими шаблонами.

Щастя, любов, професійні досягнення не зникають від того, що про них знають. Щастя - не вампір, воно не боїться світла.

Ділімося одне з одним світлом. Його зараз так бракує.
Може, ці темні часи видаються ще темнішими від того, що ми самі навчилися стишувати власні радощі, не відчувати їх, ховати? Бо ми досі озираємося на голоси, які насправді не мають для нас значення.

Шукаймо не тишу для щастя, а правильні вуха, правильних людей - тих, хто щиро тішитиметься за нас, підсилюватиме, а не гаситиме. Радість поруч - це надія. Це доказ, що ще не все втрачено. Що світ може бути інакшим - чистішим, теплішим, добрішим, і кожен матиме свою частинку щастя, саме такого, про яке мріє.

Щастя - це любов. І, може, не варто ховати її в радянську шафу між страхами минулого. Коли можна відчувати, плекати, надихати інших ділитися своїм, освічуватися в коханні, говорити про нього вголос.

PS Раптом ви хочете поділитися якоюсь радістю, гарними новинами, розповісти про свою любов, не соромтеся робити це в коментарях - треба ж колись починати. :)

PPS Ще до завтра на сайті UKRIDEABOOK діє прекрасна акція на наші книжки. Там само є електронні версії нашого еротичного роману для дорослих «Оголені» та книжки «Як перейти на українську», де багато мовних цікавинок від мене.

Єлизавета Бєльська.

1 week ago | [YT] | 465

Люта українізація з Антіном Мухарським

ДВІ КНИЖКИ ЗА ЦІНОЮ ОДНІЄЇ!
Унікальна можливість тільки цього тижня на честь "чорної п'ятниці". Встигніть скористатися єдиним шансом придбати два бестселлери Антіна Мухарського за 509 грн проти 1018 грн в онлайн-книгарні UKRIDEABOOK.

"Трофейні серця" - шпигунський роман, який точно буде до смаку чоловікам, народженим у 1960-1970-х, а також усім військовим. В ній вся правда про радянську армію, початок кар'єри Путіна, ігри Штазі та КДБ, побут у Дрезденській тюрмі кінця 1980-х і пошук національної ідентичності.

"I AM NOT RUSSIA" - цей неполіткоректний роман буде цікавий тим, хто хоч раз замислювався над питанням: ким задумувався і як конструювався той лівацький глобалістичний світ, в якому ми опинилися після розпаду СРСР?

У ньому присутня «історія кохання», детективна лінія, купа реальних автобіографічних історій і карколомний мікс містики, націоналістичної люті та чорного гумору.

Але передусім мені дуже хотілося, щоб ця книга вийшла веселою і легкою для читання, в якій українці часом жахнуться із себе, часом посміються над собою, часом пустять сльозу над своїми бідами, а часом спроможуться на вчинок, гідний героїв давніх епосів.

Книжки також є в електронному форматі.

1 week ago | [YT] | 286

Люта українізація з Антіном Мухарським

57. Дожив
А міг би й ні
Бо всяке було
Грішив.., але якось вибрався
5 год вже не бухаю
Почуваюся прекрасно

Пойняв одне: ніхто не знає, як правильно
Тон дискусії важливіший за її предмет
В природі прямих ліній нема
Цей світ врятує недосконала делікатність
І обмежене виборче право

Русофобія надихає

Діти - не головне
У дітей свої діти
Але всі мріють про вашу квартиру на Оболоні
Головне - здоровля
Христос з Хайдегером стакан теплої води зранку не подадуть
Шукайте рідну душу
В раю дітей не було
Нехай ваш союз скріпить спільна заначка на пенсію і любов до ранніх фільмів Тарантіно
Вкладайте гроші і корисні продукти в себе
Віддавайте десятину на ЗСУ
Вони - Боги

Не ведіться на дешеве і безкоштовне
Цінуйте себе і свою працю
Танцюйте, співайте, модно вдягайтеся, нікого не бійтеся
Всі вороги рано чи пізно помруть
Посцяти на їхні могили - справа шляхетна
Заради цього варто жити довго

Любов та вдячність - два главних слова
Нещадно блокуйте всіх, хто вас знецінює
Тільки гав - відразу в бан

Любите Автора?
Привітайте його донатом на нову пісню "Проживи життя красиво"
(посилання в першому коментарі)

Не тому що у Автора нема грошей, а тому що "сородна праця зближує" (Г. Сковорода)
Творімо українське разом!

Та й онукам буде приємно почути від вас: "Цей Мухтарський, конєшно, той ще гандон, але діло своє знає крепко. Світ ловив його, а він його послав. Тепер хуї малює. Ціную професіоналів. Наробив 5 дітей. Написав 20 книжок. Першим з артистів поїхав в АТО. Потім голим по Майдану бігав. Любов до України - це завжди дорого. Удаваний патріот. Передав 10 мільйонів на армію. Тепер чи то в США, чи то в Австрії серед кенгуру ховається. Сцикло та ухилянт. Люблю його за щирість. Не кожен може похвастаться такою шикарною біографією. До того ж у нього жена красива. Еротоманка з Печерська. Я там за Ющенка квартиру мєчтав купить. Треба ж вірити у щось хароше"

Порадуйте себе благою справою
Підтримка митців - єдиний шлях до життя вічного
А я вам за це всі гріхи відпущу і цілюще сердечко в коментарях поставлю

Фото заряджене на позитив і радість Прикладати до місць, де болить
Помагає від геморою та простатиту, розсмоктує сердечні рани, розгладжує зморшки під мишками, сприяє схудненню голови та пальців
Гарантія 50/50
Якщо не помагає - всі питання до Зеленського
Я свої обіцянки виконую

Всіх люблю
Всім дякую за вітання
Пишіть, бо телефон викинув
Всім відповім...завтра... або після свят
Цьомаю обіймаю)))
Обіцяю і надалі
Тож всяке може буть...

3 weeks ago | [YT] | 813

Люта українізація з Антіном Мухарським

Більшість жіночих бід походить не від чоловіків, а від самих жінок. Ми (вони) часто говоримо про патріархат, несправедливість, нерівність (хоча в час війни з правами чоловіків ніхто не рахується). Але найгостріші рани жінкам завдають інші жінки. Заздрістю, злістю, осудом, порадами, не від позитивного досвіду чи щедрості, а щоб зробити іншій так само погано, затягти у власне пекло.

Жінки навчають одна одну бути нещасними:
- не виносити бруду з хати,
- не говорити про інтимне,
- лишатись у нещасливому шлюбі, бо «що люди скажуть»,
- не висовуватись, якщо пробуєш започаткувати власну справу чи розвивати талант,
- не знімати чорну хустку і не усміхатись три роки після втрати чоловіка, бо подумають, - що недостатньо тужиш,
- не фарбувати губи червоним, бо будеш «як повія»,
- народжувати, бо «ти повинна», інакше не маєш жодної цінності,
- не народжувати зі знеболенням чи через цісарський розтин, бо Бог заповідав страждати,
- не любити себе надто сильно й по менше дозволяти.

Ті, хто колись помилився зі своїм шляхом, намагаються зіштовхнути інших у те саме болото - бо зрівнятись у нещасті простіше, ніж виборсатися з нього.

У минулому дописі я відповіла своїм читачкам на питання про те, як доглядаю за собою. Про свої буденні звички - приблизно такі ж мають мої дисципліновані подруги 37-43 років: мами, дружини, непересічні фахівці у своїх галузях різного фінансового рівня.

Почула в коментарях звинувачення, що я утриманка, нічого світу не даю, якщо маю час про себе дбати. Бо от матері трьох дітей не знаходять змоги навіть волосся розчесати. Мене закликали жити життям «звичайної жінки» з роботою з сьомої ранку, дітьми, яких треба прибирати, і городом. А ще завести корову, щоб не мати зайвого часу. :)

Те, що хтось живе саме так - це їхній власний вибір, не мій. Я живу життям, яке для себе обрала, котре роками будую, а не тим, яке мені нав'язує оптика "звичайної" втомленої життям жінки.

І діти, і корова, і город із садом - це прекрасно, якщо про них мріяти, їх хотіти, вміти ними опікуватися й мати таке покликання чи хобі.

У мене були дуже скрутні часи - фінансові кризи й здавалося безвихідні ситуації. Тому тепер точно знаю, що поки ми живі, усе можна подолати. Завжди знайдеться той, хто подасть тобі руку й допоможе піднятися - якщо бути відкритими до світу, вдячними і шукати інтелектуальний вихід, а не намагатися затягнути у своє болото нещасть інших.

Дівчата, шануймося. Доброта - це і є краса. Вона відкриває майже всі двері. Нехай у кожної моєї доброзичливої читачки, у кожної, хто шукає свій шлях, власні відповіді, натхнення - все складається якнайкраще. І нехай любов до себе притягує у ваше життя гідних людей.

А з іншими моя фейсбук- і життєва стратегія: тільки «ГАВ» - одразу в бан.

Про нашу ж любов читайте у відвертій книзі "Оголені", друкованій або електронній і більш практично у нашому авторському курсі для пар. Все на сайті UKRIDEABOOK.

Єлизавета Бєльська.

1 month ago | [YT] | 485

Люта українізація з Антіном Мухарським

Люди питають: от зачєм?
Був Антон - став Антін.
Працювала людина в театрі Лесі Українки, грала главні ролі - пішла на піку успіху...
Працювала людина на телебаченні, мала купу грошей - пішла в нікуди...
Стала Орестом Лютим.
Втратила родину, статки, друзів.
Нажила купу ворогів..
Нащо ця суєта?
Заради чого?
Щоб одного дня подумати, лежачи на дивані: "Бляха, мені вдалося змінити цей світ на краще"!
Бо якщо Монатік, Полякова, Дорофєєва, Лобода, Каменських та Могилевська переклали свої пісні українською - життя прожите не дарма)))
Лагідна та Сувора українізація спрацювала!
Тепер можна і за диско братися.
Давно про це мріяв.
Треба встигнути
Бо всяке може буть...

Всі ж уже послухали нову пісню "Мама любить диско" на каналі Антін Мухарський?

1 month ago | [YT] | 562

Люта українізація з Антіном Мухарським

Моя перша самостійна закордонна поїздка була у 17 в найбюджетніший 5-денний автобусний тур Хайдусобосло-Будапешт-Відень.

У Відні дощ хлющив щедріше, ніж з відра. У мене мерз ніс і пальці на ногах у шкірзамових черевичках. Грошей на шніцель тоді не вистачило. Але я почувалася вільною і щасливою. З того часу Відень - моє місце сили. Найгармонійніше для мене місто на світі, куди я лину душею і тілом хоча б на кілька днів.

З часу безвізу я щороку їздила туди на 4-5 днів поновити внутрішній ресурс. Чоловік навіть відпускав мене саму, коли не міг приєднатися, бо бачив, якою задоволеною я поверталася.

З початку великої війни добиратися стало значно важче, та й вільних грошей на відпустку бракує. Всі кошти забирає видання книжок, студійний запис пісень і підтримка близьких, які служать.

Ми багато їздимо з гастролями різними містами світу, де зібрали для ЗСУ близько 10 000 000. Але коли питають, як нам Міннеаполіс, Едмонтон, Глазго чи Ганновер, я не маю, що відповісти, бо бачила ці міста тільки з вікна дорогою на виступ і більше знаю про вбиральні та фастфуд на заправках.

Тепер єдиною змогою знову вдихнути віденське повітря, помилуватися архітектурою ар-нуво та "Поцілунком" Клімта й з'їсти улюблений трюфельний торт в кав'ярні "Oberlaa" є організувати там концерт. На якому, як зазвичай, збиратимемо кошти на "швидку" для евакуації поранених. А щоб погуляти там хоч трошки, треба два концерти.

Тож раптом ви мешкаєте в Австрії і давно хотіли мене обійняти, чи маєте там друзів, які б хотіли відвідати виступ Ореста Лютого з новою цілющою програмою "Мама любить диско" чи зустріч-презентацію нашого з Антіном Мухарським еротичного роману "Оголені", чекаємо на вас 15 і 16 листопада у концертній залі GRND Restaurant неподалік опери.
Квитки на сайті antin.show

Поставте мені, будь ласка, вподобайку, а я напишу вам за два тижні цікавий допис про віленську їжу або секс-шоп. :)

А поки ділюся уквітчаною хризантемами світлиною з київської вулиці Городецького.

Єлизавета Бєльська.

1 month ago | [YT] | 425

Люта українізація з Антіном Мухарським

У Запоріжжі є вулиця, названа на честь мого дідуся, письменника Олександра Авраменка. Я його не знала, бо він помер надто молодим. А бабуся, яка мене виховувала, була редактором і перекладачем із російської на українську дитячої літератури. Вона завжди говорила зі мною українською. Батько - російською. А мама - то російською, то українською, але замість колискової читала мені напам’ять "Причинну" Шевченка.

У 5-річному віці я єдина обирала на Новий рік костюм україночки з віночком, а коли інші діти розказували на стільчику «В лєсу раділась йолочка, в лєсу она расла», я цитувала Лесю Українку: «Я була малою горда, - щоб не плакать, я сміялась».

Ці рядки супроводжували мене ще багато років у спробах вистояти у власній боротьбі за мову.

У Києві на Печерську, де я навчалася в начебто українській школі, вчителі старшого віку вели уроки російською чи мовою Азарова, а молодші - українською, здебільшого недолугою. Використовували її лише на заняттях.

Викладачка ж української переїхала з якогось райцентру, щоб перевчатися з вчителя російської. Тому в моїх бездоганно грамотних творах (бо ж з 11 років редагувала разом із бабусею рукописи) вона знаходила уявні помилки. Слово «светр» виправляла на «світер», а «брати участь» - на «приймати участь», і ставила мені низькі оцінки за це. Я ж ставала на стілець, брала з горішньої полиці орфографічний словник і показувала їй, що це не мої помилки, а її.

З тридцяти однокласників, крім мене, українською говорило лише двоє мовчазних дівчат. Це мене дивувало, але я не переймалася класу до 7-го, коли це стало навіть не проблемою, а якимось страшним сном для мене. На кожній перерві мене називали лайливими словами, ображали. Запитували: «Ти чьо, нє можеш на нармальнам язикє гаваріть?», «Особєнная тут нашлась?», «Хватіт викабєніватся, отвєчай, как к тєбє обращаются». Це найм’якші висловлювання з тих, що я чула. Решта була щедро приправлена гострою ненормативною лексикою.

Щодня нас напували апельсиновим соком. У мій стаканчик випльовували жувальні гумки. Мені в спину кололи складаним ножиком і писали записки про те, що "підріжуть". Що жорстокішими були мої російськомовні однолітки, то впертішою я була. Так протрималася три роки. І коли це цькування перейшло усі межі, коли мені погрожували «розборками» чи побиттям після уроків, коли я плакала на самоті й озиралася, йдучи додому, усвідомила, що єдиним порятунком є перехід із кривдниками на російську.

Тож у старших класах інстинкт самозбереження змусив мене це зробити. І справді, російська значно полегшила життя. Те життя, де я вже була інтровертом, і не розуміла: чому в столиці України не можу спокійно говорити рідною державною мовою, чому на уроках правознавства нам розказують про Конституцію і верховенство права, а я почуваюся безправною і беззахисною? І чому на підручнику з російської мови було написано «Родная речь»? Я з примусу нею говорила, але не мала нічого більш чужорідного.

До слова, якщо українська викладалася бездарно, бо вчитель нею не володіла, то російської нас навчали безжально і жорстоко. Я досі знаю на пам’ять чи не всі правила російської мови про: «ЖИ-ШИ піши з буквой і, а префіксу З не існує, є лише слова: Здесь, здание, здравніца і ні згі нє відно, де вона частина кореня».

В дорослому віці співвідношення української та російської в моєму житті було десь 60:40, бо ж якось незручно було переходити на українську з тими, з ким багато років спілкуєшся російською. Крім того, моїми роботодавцями були вихідці з Росії. Бо я мистецтвознавець за фахом, і саме росіяни цінували культуру й готові були її підтримувати, українці ж завжди хотіли безплатного й не вміли цінувати професіоналів.

Втім, постійно відчувала дисонанс, наче була не собою. Думала українською, з Антіном говорили тільки нею, але із зовнішнім світом я підлаштовувалася. І десять років тому в розпал АТО усвідомила, що це ж навіть не дивно, а дико - спілкувалися мовою окупанта. Я зраджувала і мову, і себе. Тоді все стало на свої місця. Впродовж тижня я 100 % перейшла на українську і з того часу не промовила жодного слова російською в Україні.

Після таких травматичних шкільних досвідів мені ніколи не хотілося писати диктантів національної єдності. Але напередодні великої війни у листопаді 2022-го ми з Антіном видали спільну книжку «Як перейти на українську», де Антін люто мотивує, а я лагідно даю сто практичних порад, як кохатися і сваритися українською, і перейти на неї легко, швидко і назавжди.

У перші місяці нападу весь тираж розкупили мешканці Півдня і Сходу України. У нас лишилося лише два примірники на пам’ять.

Але бачу, з яким натхненням ви читаєте електронну версію нашого еротичного роману «Оголені», тож щойно виклала на сайті UKRIDEABOOK і «Як перейти на українську». Раптом вона когось надихне, допоможе розправити крила чи дасть ключик до вдосконалення української, якого досі бракувало.

PS Правда ж розкішні кахлі на станції метро Хрещатик? Там можна не тільки ховатися, а й фотографуватися під час тривог. :)

Єлизавета Бєльська.

1 month ago | [YT] | 620