Дякую, друзі, за підтримку. Попри те, що нові записи випускати не маю можливості, все ж з’явлюся нові підписники, нові перегляди, а слова підтримки у коментарях додають сил і жаги щонайшвидше повернутися до роботи. Але після Перемоги. Сьогодні 14.03.2023, День добровольця. Рік тому на каналі «Вітер з України» з’явився перший запис - «Кавказ» Шевченка. Думкою ця робота присвячувалась тим, хто став на захист нашої землі. Зараз, якби я робив запис, твір прозвучав би інакше, і був би адресований тим нашим братам і сестрам, хто віддав своє життя за нашу свободу. Спочивайте у мирі, друзі. Дякую. ….. «О друже мій добрий! друже незабутий! Живою душею в Украйні витай, Літай з козаками понад берегами, Розкриті могили в степу назирай. Заплач з козаками дрібними сльозами І мене з неволі в степу виглядай. А поки що мої думи, Моє люте горе Сіятиму — нехай ростуть Та з вітром говорять. Вітер тихий з України Понесе з росою Мої думи аж до тебе!.. Братньою сльозою Ти їх, друже, привітаєш, Тихо прочитаєш... І могили, степи, море, І мене згадаєш.»
Друзі, канал на паузі, бо їду у військо. Є певна символічність у тому, що останній запис, з яким я встиг попрацювати, присвячений пам'яті Романа Шухевича, адже його героїчний образ, мудрість і мужність надихатимуть мене самовіддано, але з холодним розумом, служити Батьківщині. Сподіваюсь, що нам вдасться здобути перемогу якнайшвидше, і “Вітер з України” обов'язково повіє знову. Дякую всім за підтримку каналу і нашої армії!
“Не стане мови - не стане народу…” - пише Улас Самчук у своїй статті “Рідна мова, рідна немова і заборонений овоч” (https://youtu.be/1aFVckSNQsY), яка продовжує і доповнює його відому статтю “Нарід чи чернь”. Роздуми видатного українського письменника, на жаль, досі актуальні, враховуючи наслідки русифікації у таких містах, як, наприклад, наш Харків, “брама нової України”, за висловом Сергія Жадана. У спогадах Самчук писав про наше місто: “За часу мого прибуття до Харкова, Україну треба було тут шукати із свічкою.. Але Шевченко і тут відвоювував собі місце. Стоїть на сторожі конаючого в спазмах денаціоналізації українського міста з надією, що воно одного разу вернеться назад, до життя”. Сподіваюсь, що той час, коли українське місто Харків “вернеться до життя”, настає. “Не стане мови - не стане народу. Не стане книги - не стане мови. Не стане тих, що творять книгу - не стане книги. І тоді не поможе ні політика, ні економіка, ні військо, бо всього того не буде…” - писав Самчук. Сьогодні військо боронить нашу державу, державу, яка відродилася, завдяки духу нації, закодованому в нашому слові, нашій мові. Мова не дала нам розчинитися в московському болоті. Маємо віддячити їй за це.
“ВІВАТ, РОСІЄ! ВІВАТ, РОСІЄ! ПАДЕ НА СОНЦЕ НАША ТІНЬ. І ВСЕ ТУПІЄ, ВСЕ ЗВІРІЄ В СЛІПІЙ ДУХОВНІЙ СЛІПОТІ”. Так, закінчується вірш невідомого автора, чиї поезії, вивчені в'язнями радянських концтаборів напам'ять, просочувались крізь ґрати на волю і друкувалися під ім'ям Остап Невідомий (https://youtu.be/LbcrgPx1j8o). Від Шевченка до Стуса наші поети писали свої вірші з тюрем і казематів на волю, гинули у камерах і катівнях московських, і досі гинуть, як мій земляк, ізюмський поет Володимир Вакуленко… Правий Остап Невідомий - тінь на “сонце” вже впала.. а от як нам позбутися духовної сліпоти, прозріти? Це ще одна перемога, якої ми потребуємо… Хочеться вірити, що нас єднатиме культура, як прояв ідеології любові до своєї землі… Тож - дякую всім, хто слухав записи, поширював їх і коментував, хто підписався і, звичайно, окрема подяка тим, хто у листопаді підтримав мою роботу фінансово, надавши мені можливість продовжити працювати у грудні. Сергію, Романе, Сергію та невідомий спонсоре - дякую! Дякую тим, хто став спонсором каналу на YouTube та на Patreon, погодившись підтримувати мою роботу щомісячно - Тетяно, Аліно, Ірино, Ярославе, Мироне, Олександре, Тетяно, Дарино, Тетяно, Олеже, Людмило, Тетяно, Евгено, Максиме, користувачі megasmiler8 та Qwerty Qwerty. Хто має можливість і бажання долучитися - прошу, буду дуже вдячний, це дозволить мені працювати з каналом ще й у новому році: Спонсорство на YouTube: youtube.com/channel/UCCdN8X8Ww2EUyIPilW145Pg/join Patreon: www.patreon.com/viterzukrainy Mono: 5375 4141 3026 7338 Листопад вийшов дуже плідним і запліднюючим. На каналі з’явилися: «Мойсей» Франка і «Оргія» Лесі Українки, «Українська раса» Юрія Липи і «Нариси з історії нашої культури» Евгена Маланюка, вірші Бажана і Хвильового, Мосендза і Клена, Теліги, Барки та інших. Вдалося відкрити для себе нові імена, а також нові грані імен, що вже мені були відомі, сподіваюсь, що зможу цим поділитися на каналі. У грудні планую завершити роботу над «Нарисами» Маланюка (з'являться есеї “Доба бароко” та “Ніч бездержавності”) і «Націоналізмом» Донцова (остання, третя частина - “Українська ідея”) та розпочати роботу над «Листами до братів-хліборобів» В'ячеслава Липинського. Також сподіваюсь записати доповідь Володимира Яніва “Шухевич-Чупринка: людина і символ”. І, безумовно, буде багато нашої поезії. Дякую за довіру і підтримку! Вітання з Харкова!
“НАРОДЕ БЕЗ ПУТТЯ, БЕЗ ЧЕСТІ І ПОВАГИ...” (вірш “До рідного народу”: https://youtu.be/6GECqmdA_Fk ) цю фразу Пантелеймона Куліша зустрів двічі у творах, з якими працював протягом тижня, відтак вирішив записати сам вірш Куліша. “Народе без пуття…” згадується і у збірці “Земля й залізо” Евгена Маланюка (https://youtu.be/k1w9pNckIYU , вірш “Куліш”), і в “Українській расі” Юрія Липи (https://youtu.be/22Ccpmkncug ). При чому Юрій Липа шкодує про те, що “зламаний Куліш” започаткував “традицію” обвинувачів України. І дійсно вірш гірчить почуттями обурення, розпачу, розчарування... Титан, чий внесок в українську культуру неможливо переоцінити, поступово втратив однодумців, не побачив, щоб, посіяне ним, проросло... зламався. Щось в “зламаному” Кулішеві є від образу Гамлета (чи може самого пізнього Шекспіра?), розчарованого у людстві, що прийшов в результаті своїх переживань до висновку: людина - квінтесенція праху. Невипадково Куліш був першим, хто перекладав Шекспіра українською. Ось, наприклад, відомий монолог Гамлета у перекладі Куліша: Чи бути, чи не бути, от питання! Що благородніше в душі: терпіти Пращі і стріли злющої фортуни, Чи збунтуватися против моря туч І бунтуванням їм кінець зробити? Умерти, се заснути, більш нічого, І сном своїм сказати: ми кінчаєм Всі муки серця й тисячу природніх Тортур, що ми внаслідували тілом. Сього кінця жадати нам – побожно. Умерти, се заснуть; заснуть! А може, Сни бачити?.. Отут-то й є перепин. У сні чи в смерті що то буде снитись, Як струснемо земні тривоги з себе? От що нас зупиняє. От увага, Що робить довгими нещастя жизні. Бо хто б схотів весь вік терпіти муки І насміхи, гніт сильних і знущання Гордині, біль одіпхнутого серця, Загарливість закону, підлість суддів І ту зневагу, що заслуга мовчки Приймає від нікчемних, Коли б міг сам, одним штихом кинджала Від усього цього спастися? Хто би Ніс той тягар, стогнав і прів під тиском Життя, якби не страх чогось по смерті? Якби не той нещасний край, з котрого Ще не вертав ніхто, мутив нам волю? То й радше зносим біди ті, що маєм, Аніж тікать до інших, нам незнаних. От так-то совість трусами нас робить, І так природний рум’янець відваги Вкриваєсь блідним покостом задуми, І замисли могутні та важкі Від погляду сего звертають набік І тратять назву діл. То гаді! Бач, Офелія вродлива! Німфо, пом’яни В твоїх молитвах всі гріхи мої.
Повертаючись до вірша “До рідного народу” (до речі, мотив про людей “без честі” звучить ще й у вірші Куліша “До Тараса за річку Ахерон”: “Тарасе! попроси там Аполлона, / Нехай зупинить він легкий каюк Харона, / Щоб довго не возив на той бік Ахерона / Народу без путя, без честі і закона.”), попри все обурення Куліша, у цих поезіях звучить дуже багато важливого для нас, того, про що мусимо пам'ятати, адже маємо знати не тільки про свої героїчні здобутки, але і про свої слабкості, щоб стати ще сильнішими. “...нарід мусить мати свій характер і має кожен… обов’язком еліти є пізнати і культивувати й досконалити характер власного народу… в пізнанню себе є найсильніша зброя. Вона дає можливість творити події, і не тільки підлягати їм…” (“Українська раса”, Юрій Липа).
Нас вже 3500! Дякую за підтримку! Тепер маємо на просторах україномовного YouTube перше інтерв'ю Степана Бандери, поезії Марійки Підгірянки, Юрка Шкрумеляка, Леоніда Мосендза, козацькі думи, книгу віршів Евгена Маланюка (частини з яких не тільки немає у аудіоформаті, але й не можна знайти у пошуку Google). Завдяки вам, друзі! Чесно, влітку мені здавалось, що у вересні доведеться зупинити роботу, але при вашій підтримці канал й досі живе, і у мене є надія, що я зможу працювати щонайменше до нового року. Дякую за підтримку всім, хто переглядав відео, поширював їх, висловлював свої думки і залишав відгуки у коментарях. Особлива подяка тим, хто у жовтні підтримав фінансово. Світлано, Ігорю, Олексію, Олександре, Сергію, Дмитре та невідомий спонсор - дякую! Вдячний спонсорам каналу на YouTube та на Patreon, котрі погодились підтримувати мою роботу щомісячним донатом - Олеже, Тетяно, Аліно, Ірино, Ярославе, Олександре, Тетяно, Дарино, Тетяно, Олеже, Людмило. Дякую! Зараз у роботі “Українська раса” Юрія Липи, яка (сподіваюсь) днями вже буде на каналі, і поема “Мойсей” Франка. У листопаді на каналі з'являться перші частини праці Евгена Маланюка “Нариси з історії нашої культури” і, можливо, “Оргія” Лесі Українки, а також класичні та маловідомі поезії.
“Ти в тінь не йди. Тривай в пекучий грі…” (Олена Теліга) Триваймо! Вітання з Харкова!
Вона - “перекохана мандрівниками”. Проте, Він закохується до нестями і стає Її Чоловіком. Кидаючи виклик Її минулому, вступає в бій проти старих і нових слинявих “коханців”. Однак програє і, покидаючи Її в масних обіймах свого супротивника, їде геть, на захід… Груба, важка, часом похмура поезія Маланюка від вірша до вірша у збірці “Земля й залізо” (https://youtu.be/k1w9pNckIYU) все детальніше змальовує трагічну історію кохання Чоловіка (читаємо: автора) і Лади (Степової Еллади, України). Його гіркі спогади (не даремно перша частина називається “Полин”) виливаються в строфи. Особисто я вражений цією “концептуальною” (як я її для себе характеризую) збіркою поезій Маланюка, безумовно глибоко інтимною, такою, що дає нам можливість трохи зазирнути у душу автора, збагнути “чим билось його серце” і зрозуміти “чому стилетом був його стилос і стилосом бував стилет”. Але ця збірка, хоч і містить особисті переживання, не про почуття. З “Напису на книзі віршів” ми розуміємо, що автор звертається до нас, нащадків. “Ми програли життя сатані” - пише Евген Маланюк у першому вірші “Горобинної ночі” і саме тому (поза інтимністю поезій) він прагне передати нам чітке послання. Послання сторічної давнини, але надзвичайно актуальне. Воно закодоване в назві збірки і розшифровується одразу у декількох поезіях, де зустрічаємо слова “залізо” і “меч”, а також “земля” і “плуг”.
“Як обернуть рабів в буйтури? Залізо із землі зачать? — І викував похмурий Рюрик Рабам хрещатого меча.”
На щастя, нащадки почули свого Поета. Ми "насичаємо себе залізом”. Залізною зброєю, залізними м'язами, залізною волею. Цього разу історія кохання Чоловіка і Лади буде щасливою. Цього разу у сатани немає жодних шансів.
Журналіст: Чи большевики старалися зробити на Вас атентат? Бандера: Так. Служба Безпеки викрила трьох агентів НКВД, які мали таке завдання. Так відповідав Степан Бандера у своєму першому інтерв'ю іноземним журналістам (https://youtu.be/rx1AG1Md6IE ), на запитання, щодо замахів на життя Провідника ОУН. Ця зустріч відбулася 31 березня 1950 року, а 15 жовтня 1959 року, у під'їзді його квартири у Мюнхені, Бандеру було вбито. Сьогодні минає 63 роки з того дня, а ім’я Степана Бандери і досі не дає спокою ворогам нашого народу, а деякі “товариші” і досі хочуть його розшукати, щоб “зробити атентат”. Наші вороги досі бояться Бандери, досі бояться Правди, а ще бояться нас. Бо Правда на нашому боці! Слава Україні!
“І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть.” (Олена Теліга)
Ми з не знайомі особисто, та я безмежно вдячний кожному з вас за підтримку, поради та натхнення. За те, що я можу дозволити собі робити те, що вважаю важливим сьогодні. Дякую за довіру.
На жаль, не все з запланованого на вересень вдалося втілити, проте, вдалося записати дві збірки поезій (“Рання осінь” Євгена Плужника та “Душа на сторожі” Олени Теліги https://youtu.be/sONZhMp0dUY ), “Зернятка” Грінченка, “Одержиму” Лесі Українки, “10 заповідей” Міхновського і “Символ віри” Братства тарасівців. Також на каналі з'явилися вірші для дітей. Завдяки вашим переглядам і спонсорству на YouTube за вересень канал заробив з реклами 20$. Так, сума скромна, але завдяки вашій небайдужості і прямим донатам я маю можливість не зупиняти роботу і продовжити займатися каналом у жовтні. Дякую за кожний перегляд, коментар, реакцію, підписку та особливо тим, хто підтримав канал у вересні фінансово. Андрію, Кароліно, Лесю, Світлано, Романе та невідомий спонсор - дякую! І , звичайно, вдячний спонсорам каналу на YouTube та на Patreon, котрі погодились підтримувати мою роботу щомісячно на регулярній основі - Олеже, Тетяно, Аліно, Олександре, Тетяно, Дарино, Тетяно, “Лейтенанте Коломбо”. Завдяки вам я можу продовжити роботу і сподіваюся, що у жовтні вдасться записати “Українську расу” Юрія Липи, “Мойсея” Франка, збірку поезій Евгена Маланюка та деякі з його праць та багато іншого. Зараз готую перший розділ другої частини “Націоналізму” Дмитра Донцова і його ж працю, присвячену творчості Олени Теліги - “Поетка вогняних меж”. Дякую. Вітання з Харкова!
Wind from Ukraine. Ukrainian poetry and prose
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
Дякую, друзі, за підтримку. Попри те, що нові записи випускати не маю можливості, все ж з’явлюся нові підписники, нові перегляди, а слова підтримки у коментарях додають сил і жаги щонайшвидше повернутися до роботи. Але після Перемоги.
Сьогодні 14.03.2023, День добровольця. Рік тому на каналі «Вітер з України» з’явився перший запис - «Кавказ» Шевченка. Думкою ця робота присвячувалась тим, хто став на захист нашої землі. Зараз, якби я робив запис, твір прозвучав би інакше, і був би адресований тим нашим братам і сестрам, хто віддав своє життя за нашу свободу.
Спочивайте у мирі, друзі. Дякую.
…..
«О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розкриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму — нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе!..
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш...
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.»
2 years ago | [YT] | 85
View 18 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
Друзі, канал на паузі, бо їду у військо.
Є певна символічність у тому, що останній запис, з яким я встиг попрацювати, присвячений пам'яті Романа Шухевича, адже його героїчний образ, мудрість і мужність надихатимуть мене самовіддано, але з холодним розумом, служити Батьківщині.
Сподіваюсь, що нам вдасться здобути перемогу якнайшвидше, і “Вітер з України” обов'язково повіє знову.
Дякую всім за підтримку каналу і нашої армії!
2 years ago | [YT] | 257
View 47 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
“Не стане мови - не стане народу…” - пише Улас Самчук у своїй статті “Рідна мова, рідна немова і заборонений овоч” (https://youtu.be/1aFVckSNQsY), яка продовжує і доповнює його відому статтю “Нарід чи чернь”.
Роздуми видатного українського письменника, на жаль, досі актуальні, враховуючи наслідки русифікації у таких містах, як, наприклад, наш Харків, “брама нової України”, за висловом Сергія Жадана. У спогадах Самчук писав про наше місто: “За часу мого прибуття до Харкова, Україну треба було тут шукати із свічкою.. Але Шевченко і тут відвоювував собі місце. Стоїть на сторожі конаючого в спазмах денаціоналізації українського міста з надією, що воно одного разу вернеться назад, до життя”.
Сподіваюсь, що той час, коли українське місто Харків “вернеться до життя”, настає.
“Не стане мови - не стане народу. Не стане книги - не стане мови. Не стане тих, що творять книгу - не стане книги. І тоді не поможе ні політика, ні економіка, ні військо, бо всього того не буде…” - писав Самчук. Сьогодні військо боронить нашу державу, державу, яка відродилася, завдяки духу нації, закодованому в нашому слові, нашій мові. Мова не дала нам розчинитися в московському болоті. Маємо віддячити їй за це.
2 years ago | [YT] | 134
View 4 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
“ВІВАТ, РОСІЄ! ВІВАТ, РОСІЄ! ПАДЕ НА СОНЦЕ НАША ТІНЬ. І ВСЕ ТУПІЄ, ВСЕ ЗВІРІЄ В СЛІПІЙ ДУХОВНІЙ СЛІПОТІ”. Так, закінчується вірш невідомого автора, чиї поезії, вивчені в'язнями радянських концтаборів напам'ять, просочувались крізь ґрати на волю і друкувалися під ім'ям Остап Невідомий (https://youtu.be/LbcrgPx1j8o). Від Шевченка до Стуса наші поети писали свої вірші з тюрем і казематів на волю, гинули у камерах і катівнях московських, і досі гинуть, як мій земляк, ізюмський поет Володимир Вакуленко…
Правий Остап Невідомий - тінь на “сонце” вже впала.. а от як нам позбутися духовної сліпоти, прозріти? Це ще одна перемога, якої ми потребуємо…
Хочеться вірити, що нас єднатиме культура, як прояв ідеології любові до своєї землі… Тож - дякую всім, хто слухав записи, поширював їх і коментував, хто підписався і, звичайно, окрема подяка тим, хто у листопаді підтримав мою роботу фінансово, надавши мені можливість продовжити працювати у грудні.
Сергію, Романе, Сергію та невідомий спонсоре - дякую!
Дякую тим, хто став спонсором каналу на YouTube та на Patreon, погодившись підтримувати мою роботу щомісячно - Тетяно, Аліно, Ірино, Ярославе, Мироне, Олександре, Тетяно, Дарино, Тетяно, Олеже, Людмило, Тетяно, Евгено, Максиме, користувачі megasmiler8 та Qwerty Qwerty.
Хто має можливість і бажання долучитися - прошу, буду дуже вдячний, це дозволить мені працювати з каналом ще й у новому році:
Спонсорство на YouTube: youtube.com/channel/UCCdN8X8Ww2EUyIPilW145Pg/join
Patreon: www.patreon.com/viterzukrainy
Mono: 5375 4141 3026 7338
Листопад вийшов дуже плідним і запліднюючим. На каналі з’явилися: «Мойсей» Франка і «Оргія» Лесі Українки, «Українська раса» Юрія Липи і «Нариси з історії нашої культури» Евгена Маланюка, вірші Бажана і Хвильового, Мосендза і Клена, Теліги, Барки та інших. Вдалося відкрити для себе нові імена, а також нові грані імен, що вже мені були відомі, сподіваюсь, що зможу цим поділитися на каналі.
У грудні планую завершити роботу над «Нарисами» Маланюка (з'являться есеї “Доба бароко” та “Ніч бездержавності”) і «Націоналізмом» Донцова (остання, третя частина - “Українська ідея”) та розпочати роботу над «Листами до братів-хліборобів» В'ячеслава Липинського. Також сподіваюсь записати доповідь Володимира Яніва “Шухевич-Чупринка: людина і символ”. І, безумовно, буде багато нашої поезії.
Дякую за довіру і підтримку!
Вітання з Харкова!
2 years ago (edited) | [YT] | 119
View 7 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
“НАРОДЕ БЕЗ ПУТТЯ, БЕЗ ЧЕСТІ І ПОВАГИ...” (вірш “До рідного народу”: https://youtu.be/6GECqmdA_Fk ) цю фразу Пантелеймона Куліша зустрів двічі у творах, з якими працював протягом тижня, відтак вирішив записати сам вірш Куліша.
“Народе без пуття…” згадується і у збірці “Земля й залізо” Евгена Маланюка (https://youtu.be/k1w9pNckIYU , вірш “Куліш”), і в “Українській расі” Юрія Липи (https://youtu.be/22Ccpmkncug ). При чому Юрій Липа шкодує про те, що “зламаний Куліш” започаткував “традицію” обвинувачів України. І дійсно вірш гірчить почуттями обурення, розпачу, розчарування... Титан, чий внесок в українську культуру неможливо переоцінити, поступово втратив однодумців, не побачив, щоб, посіяне ним, проросло... зламався. Щось в “зламаному” Кулішеві є від образу Гамлета (чи може самого пізнього Шекспіра?), розчарованого у людстві, що прийшов в результаті своїх переживань до висновку: людина - квінтесенція праху. Невипадково Куліш був першим, хто перекладав Шекспіра українською. Ось, наприклад, відомий монолог Гамлета у перекладі Куліша:
Чи бути, чи не бути, от питання!
Що благородніше в душі: терпіти
Пращі і стріли злющої фортуни,
Чи збунтуватися против моря туч
І бунтуванням їм кінець зробити?
Умерти, се заснути, більш нічого,
І сном своїм сказати: ми кінчаєм
Всі муки серця й тисячу природніх
Тортур, що ми внаслідували тілом.
Сього кінця жадати нам – побожно.
Умерти, се заснуть; заснуть! А може,
Сни бачити?.. Отут-то й є перепин.
У сні чи в смерті що то буде снитись,
Як струснемо земні тривоги з себе?
От що нас зупиняє. От увага,
Що робить довгими нещастя жизні.
Бо хто б схотів весь вік терпіти муки
І насміхи, гніт сильних і знущання
Гордині, біль одіпхнутого серця,
Загарливість закону, підлість суддів
І ту зневагу, що заслуга мовчки
Приймає від нікчемних,
Коли б міг сам, одним штихом кинджала
Від усього цього спастися? Хто би
Ніс той тягар, стогнав і прів під тиском
Життя, якби не страх чогось по смерті?
Якби не той нещасний край, з котрого
Ще не вертав ніхто, мутив нам волю?
То й радше зносим біди ті, що маєм,
Аніж тікать до інших, нам незнаних.
От так-то совість трусами нас робить,
І так природний рум’янець відваги
Вкриваєсь блідним покостом задуми,
І замисли могутні та важкі
Від погляду сего звертають набік
І тратять назву діл. То гаді! Бач,
Офелія вродлива! Німфо, пом’яни
В твоїх молитвах всі гріхи мої.
Повертаючись до вірша “До рідного народу” (до речі, мотив про людей “без честі” звучить ще й у вірші Куліша “До Тараса за річку Ахерон”: “Тарасе! попроси там Аполлона, / Нехай зупинить він легкий каюк Харона, / Щоб довго не возив на той бік Ахерона / Народу без путя, без честі і закона.”), попри все обурення Куліша, у цих поезіях звучить дуже багато важливого для нас, того, про що мусимо пам'ятати, адже маємо знати не тільки про свої героїчні здобутки, але і про свої слабкості, щоб стати ще сильнішими.
“...нарід мусить мати свій характер і має кожен… обов’язком еліти є пізнати і культивувати й досконалити характер власного народу… в пізнанню себе є найсильніша зброя. Вона дає можливість творити події, і не тільки підлягати їм…” (“Українська раса”, Юрій Липа).
2 years ago (edited) | [YT] | 120
View 8 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
Нас вже 3500! Дякую за підтримку!
Тепер маємо на просторах україномовного YouTube перше інтерв'ю Степана Бандери, поезії Марійки Підгірянки, Юрка Шкрумеляка, Леоніда Мосендза, козацькі думи, книгу віршів Евгена Маланюка (частини з яких не тільки немає у аудіоформаті, але й не можна знайти у пошуку Google).
Завдяки вам, друзі!
Чесно, влітку мені здавалось, що у вересні доведеться зупинити роботу, але при вашій підтримці канал й досі живе, і у мене є надія, що я зможу працювати щонайменше до нового року.
Дякую за підтримку всім, хто переглядав відео, поширював їх, висловлював свої думки і залишав відгуки у коментарях.
Особлива подяка тим, хто у жовтні підтримав фінансово.
Світлано, Ігорю, Олексію, Олександре, Сергію, Дмитре та невідомий спонсор - дякую!
Вдячний спонсорам каналу на YouTube та на Patreon, котрі погодились підтримувати мою роботу щомісячним донатом - Олеже, Тетяно, Аліно, Ірино, Ярославе, Олександре, Тетяно, Дарино, Тетяно, Олеже, Людмило. Дякую!
Зараз у роботі “Українська раса” Юрія Липи, яка (сподіваюсь) днями вже буде на каналі, і поема “Мойсей” Франка. У листопаді на каналі з'являться перші частини праці Евгена Маланюка “Нариси з історії нашої культури” і, можливо, “Оргія” Лесі Українки, а також класичні та маловідомі поезії.
“Ти в тінь не йди. Тривай в пекучий грі…” (Олена Теліга)
Триваймо!
Вітання з Харкова!
2 years ago | [YT] | 156
View 13 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
Вона - “перекохана мандрівниками”. Проте, Він закохується до нестями і стає Її Чоловіком. Кидаючи виклик Її минулому, вступає в бій проти старих і нових слинявих “коханців”. Однак програє і, покидаючи Її в масних обіймах свого супротивника, їде геть, на захід…
Груба, важка, часом похмура поезія Маланюка від вірша до вірша у збірці “Земля й залізо” (https://youtu.be/k1w9pNckIYU) все детальніше змальовує трагічну історію кохання Чоловіка (читаємо: автора) і Лади (Степової Еллади, України). Його гіркі спогади (не даремно перша частина називається “Полин”) виливаються в строфи.
Особисто я вражений цією “концептуальною” (як я її для себе характеризую) збіркою поезій Маланюка, безумовно глибоко інтимною, такою, що дає нам можливість трохи зазирнути у душу автора, збагнути “чим билось його серце” і зрозуміти “чому стилетом був його стилос і стилосом бував стилет”.
Але ця збірка, хоч і містить особисті переживання, не про почуття. З “Напису на книзі віршів” ми розуміємо, що автор звертається до нас, нащадків.
“Ми програли життя сатані” - пише Евген Маланюк у першому вірші “Горобинної ночі” і саме тому (поза інтимністю поезій) він прагне передати нам чітке послання. Послання сторічної давнини, але надзвичайно актуальне. Воно закодоване в назві збірки і розшифровується одразу у декількох поезіях, де зустрічаємо слова “залізо” і “меч”, а також “земля” і “плуг”.
“Як обернуть рабів в буйтури?
Залізо із землі зачать?
— І викував похмурий Рюрик
Рабам хрещатого меча.”
На щастя, нащадки почули свого Поета.
Ми "насичаємо себе залізом”. Залізною зброєю, залізними м'язами, залізною волею.
Цього разу історія кохання Чоловіка і Лади буде щасливою. Цього разу у сатани немає жодних шансів.
2 years ago | [YT] | 128
View 2 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
Журналіст: Чи большевики старалися зробити на Вас атентат?
Бандера: Так. Служба Безпеки викрила трьох агентів НКВД, які мали таке завдання.
Так відповідав Степан Бандера у своєму першому інтерв'ю іноземним журналістам (https://youtu.be/rx1AG1Md6IE ), на запитання, щодо замахів на життя Провідника ОУН.
Ця зустріч відбулася 31 березня 1950 року, а 15 жовтня 1959 року, у під'їзді його квартири у Мюнхені, Бандеру було вбито.
Сьогодні минає 63 роки з того дня, а ім’я Степана Бандери і досі не дає спокою ворогам нашого народу, а деякі “товариші” і досі хочуть його розшукати, щоб “зробити атентат”.
Наші вороги досі бояться Бандери, досі бояться Правди, а ще бояться нас. Бо Правда на нашому боці!
Слава Україні!
2 years ago | [YT] | 198
View 6 replies
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
“І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.”
(Олена Теліга)
Ми з не знайомі особисто, та я безмежно вдячний кожному з вас за підтримку, поради та натхнення. За те, що я можу дозволити собі робити те, що вважаю важливим сьогодні.
Дякую за довіру.
На жаль, не все з запланованого на вересень вдалося втілити, проте, вдалося записати дві збірки поезій (“Рання осінь” Євгена Плужника та “Душа на сторожі” Олени Теліги https://youtu.be/sONZhMp0dUY ), “Зернятка” Грінченка, “Одержиму” Лесі Українки, “10 заповідей” Міхновського і “Символ віри” Братства тарасівців. Також на каналі з'явилися вірші для дітей.
Завдяки вашим переглядам і спонсорству на YouTube за вересень канал заробив з реклами 20$. Так, сума скромна, але завдяки вашій небайдужості і прямим донатам я маю можливість не зупиняти роботу і продовжити займатися каналом у жовтні. Дякую за кожний перегляд, коментар, реакцію, підписку та особливо тим, хто підтримав канал у вересні фінансово.
Андрію, Кароліно, Лесю, Світлано, Романе та невідомий спонсор - дякую! І , звичайно, вдячний спонсорам каналу на YouTube та на Patreon, котрі погодились підтримувати мою роботу щомісячно на регулярній основі - Олеже, Тетяно, Аліно, Олександре, Тетяно, Дарино, Тетяно, “Лейтенанте Коломбо”. Завдяки вам я можу продовжити роботу і сподіваюся, що у жовтні вдасться записати “Українську расу” Юрія Липи, “Мойсея” Франка, збірку поезій Евгена Маланюка та деякі з його праць та багато іншого. Зараз готую перший розділ другої частини “Націоналізму” Дмитра Донцова і його ж працю, присвячену творчості Олени Теліги - “Поетка вогняних меж”.
Дякую. Вітання з Харкова!
Для тих, хто має можливість підтримати канал невеликим донатом і допомогти мені продовжувати роботу:
Mono: 5375 4141 3026 7338
Patreon: www.patreon.com/viterzukrainy
Спонсорство на YouTube: youtube.com/channel/UCCdN8X8Ww2EUyIPilW145Pg/join
Вдячний Вам! І не забуваймо підтримувати ЗСУ!
2 years ago | [YT] | 144
View 4 replies
Load more