Вона - “перекохана мандрівниками”. Проте, Він закохується до нестями і стає Її Чоловіком. Кидаючи виклик Її минулому, вступає в бій проти старих і нових слинявих “коханців”. Однак програє і, покидаючи Її в масних обіймах свого супротивника, їде геть, на захід… Груба, важка, часом похмура поезія Маланюка від вірша до вірша у збірці “Земля й залізо” (https://youtu.be/k1w9pNckIYU) все детальніше змальовує трагічну історію кохання Чоловіка (читаємо: автора) і Лади (Степової Еллади, України). Його гіркі спогади (не даремно перша частина називається “Полин”) виливаються в строфи. Особисто я вражений цією “концептуальною” (як я її для себе характеризую) збіркою поезій Маланюка, безумовно глибоко інтимною, такою, що дає нам можливість трохи зазирнути у душу автора, збагнути “чим билось його серце” і зрозуміти “чому стилетом був його стилос і стилосом бував стилет”. Але ця збірка, хоч і містить особисті переживання, не про почуття. З “Напису на книзі віршів” ми розуміємо, що автор звертається до нас, нащадків. “Ми програли життя сатані” - пише Евген Маланюк у першому вірші “Горобинної ночі” і саме тому (поза інтимністю поезій) він прагне передати нам чітке послання. Послання сторічної давнини, але надзвичайно актуальне. Воно закодоване в назві збірки і розшифровується одразу у декількох поезіях, де зустрічаємо слова “залізо” і “меч”, а також “земля” і “плуг”.
“Як обернуть рабів в буйтури? Залізо із землі зачать? — І викував похмурий Рюрик Рабам хрещатого меча.”
На щастя, нащадки почули свого Поета. Ми "насичаємо себе залізом”. Залізною зброєю, залізними м'язами, залізною волею. Цього разу історія кохання Чоловіка і Лади буде щасливою. Цього разу у сатани немає жодних шансів.
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
Вона - “перекохана мандрівниками”. Проте, Він закохується до нестями і стає Її Чоловіком. Кидаючи виклик Її минулому, вступає в бій проти старих і нових слинявих “коханців”. Однак програє і, покидаючи Її в масних обіймах свого супротивника, їде геть, на захід…
Груба, важка, часом похмура поезія Маланюка від вірша до вірша у збірці “Земля й залізо” (https://youtu.be/k1w9pNckIYU) все детальніше змальовує трагічну історію кохання Чоловіка (читаємо: автора) і Лади (Степової Еллади, України). Його гіркі спогади (не даремно перша частина називається “Полин”) виливаються в строфи.
Особисто я вражений цією “концептуальною” (як я її для себе характеризую) збіркою поезій Маланюка, безумовно глибоко інтимною, такою, що дає нам можливість трохи зазирнути у душу автора, збагнути “чим билось його серце” і зрозуміти “чому стилетом був його стилос і стилосом бував стилет”.
Але ця збірка, хоч і містить особисті переживання, не про почуття. З “Напису на книзі віршів” ми розуміємо, що автор звертається до нас, нащадків.
“Ми програли життя сатані” - пише Евген Маланюк у першому вірші “Горобинної ночі” і саме тому (поза інтимністю поезій) він прагне передати нам чітке послання. Послання сторічної давнини, але надзвичайно актуальне. Воно закодоване в назві збірки і розшифровується одразу у декількох поезіях, де зустрічаємо слова “залізо” і “меч”, а також “земля” і “плуг”.
“Як обернуть рабів в буйтури?
Залізо із землі зачать?
— І викував похмурий Рюрик
Рабам хрещатого меча.”
На щастя, нащадки почули свого Поета.
Ми "насичаємо себе залізом”. Залізною зброєю, залізними м'язами, залізною волею.
Цього разу історія кохання Чоловіка і Лади буде щасливою. Цього разу у сатани немає жодних шансів.
2 years ago | [YT] | 128