“НАРОДЕ БЕЗ ПУТТЯ, БЕЗ ЧЕСТІ І ПОВАГИ...” (вірш “До рідного народу”: https://youtu.be/6GECqmdA_Fk ) цю фразу Пантелеймона Куліша зустрів двічі у творах, з якими працював протягом тижня, відтак вирішив записати сам вірш Куліша. “Народе без пуття…” згадується і у збірці “Земля й залізо” Евгена Маланюка (https://youtu.be/k1w9pNckIYU , вірш “Куліш”), і в “Українській расі” Юрія Липи (https://youtu.be/22Ccpmkncug ). При чому Юрій Липа шкодує про те, що “зламаний Куліш” започаткував “традицію” обвинувачів України. І дійсно вірш гірчить почуттями обурення, розпачу, розчарування... Титан, чий внесок в українську культуру неможливо переоцінити, поступово втратив однодумців, не побачив, щоб, посіяне ним, проросло... зламався. Щось в “зламаному” Кулішеві є від образу Гамлета (чи може самого пізнього Шекспіра?), розчарованого у людстві, що прийшов в результаті своїх переживань до висновку: людина - квінтесенція праху. Невипадково Куліш був першим, хто перекладав Шекспіра українською. Ось, наприклад, відомий монолог Гамлета у перекладі Куліша: Чи бути, чи не бути, от питання! Що благородніше в душі: терпіти Пращі і стріли злющої фортуни, Чи збунтуватися против моря туч І бунтуванням їм кінець зробити? Умерти, се заснути, більш нічого, І сном своїм сказати: ми кінчаєм Всі муки серця й тисячу природніх Тортур, що ми внаслідували тілом. Сього кінця жадати нам – побожно. Умерти, се заснуть; заснуть! А може, Сни бачити?.. Отут-то й є перепин. У сні чи в смерті що то буде снитись, Як струснемо земні тривоги з себе? От що нас зупиняє. От увага, Що робить довгими нещастя жизні. Бо хто б схотів весь вік терпіти муки І насміхи, гніт сильних і знущання Гордині, біль одіпхнутого серця, Загарливість закону, підлість суддів І ту зневагу, що заслуга мовчки Приймає від нікчемних, Коли б міг сам, одним штихом кинджала Від усього цього спастися? Хто би Ніс той тягар, стогнав і прів під тиском Життя, якби не страх чогось по смерті? Якби не той нещасний край, з котрого Ще не вертав ніхто, мутив нам волю? То й радше зносим біди ті, що маєм, Аніж тікать до інших, нам незнаних. От так-то совість трусами нас робить, І так природний рум’янець відваги Вкриваєсь блідним покостом задуми, І замисли могутні та важкі Від погляду сего звертають набік І тратять назву діл. То гаді! Бач, Офелія вродлива! Німфо, пом’яни В твоїх молитвах всі гріхи мої.
Повертаючись до вірша “До рідного народу” (до речі, мотив про людей “без честі” звучить ще й у вірші Куліша “До Тараса за річку Ахерон”: “Тарасе! попроси там Аполлона, / Нехай зупинить він легкий каюк Харона, / Щоб довго не возив на той бік Ахерона / Народу без путя, без честі і закона.”), попри все обурення Куліша, у цих поезіях звучить дуже багато важливого для нас, того, про що мусимо пам'ятати, адже маємо знати не тільки про свої героїчні здобутки, але і про свої слабкості, щоб стати ще сильнішими. “...нарід мусить мати свій характер і має кожен… обов’язком еліти є пізнати і культивувати й досконалити характер власного народу… в пізнанню себе є найсильніша зброя. Вона дає можливість творити події, і не тільки підлягати їм…” (“Українська раса”, Юрій Липа).
Вітер з України. Аудіожурнал: поезія,публіцистика
“НАРОДЕ БЕЗ ПУТТЯ, БЕЗ ЧЕСТІ І ПОВАГИ...” (вірш “До рідного народу”: https://youtu.be/6GECqmdA_Fk ) цю фразу Пантелеймона Куліша зустрів двічі у творах, з якими працював протягом тижня, відтак вирішив записати сам вірш Куліша.
“Народе без пуття…” згадується і у збірці “Земля й залізо” Евгена Маланюка (https://youtu.be/k1w9pNckIYU , вірш “Куліш”), і в “Українській расі” Юрія Липи (https://youtu.be/22Ccpmkncug ). При чому Юрій Липа шкодує про те, що “зламаний Куліш” започаткував “традицію” обвинувачів України. І дійсно вірш гірчить почуттями обурення, розпачу, розчарування... Титан, чий внесок в українську культуру неможливо переоцінити, поступово втратив однодумців, не побачив, щоб, посіяне ним, проросло... зламався. Щось в “зламаному” Кулішеві є від образу Гамлета (чи може самого пізнього Шекспіра?), розчарованого у людстві, що прийшов в результаті своїх переживань до висновку: людина - квінтесенція праху. Невипадково Куліш був першим, хто перекладав Шекспіра українською. Ось, наприклад, відомий монолог Гамлета у перекладі Куліша:
Чи бути, чи не бути, от питання!
Що благородніше в душі: терпіти
Пращі і стріли злющої фортуни,
Чи збунтуватися против моря туч
І бунтуванням їм кінець зробити?
Умерти, се заснути, більш нічого,
І сном своїм сказати: ми кінчаєм
Всі муки серця й тисячу природніх
Тортур, що ми внаслідували тілом.
Сього кінця жадати нам – побожно.
Умерти, се заснуть; заснуть! А може,
Сни бачити?.. Отут-то й є перепин.
У сні чи в смерті що то буде снитись,
Як струснемо земні тривоги з себе?
От що нас зупиняє. От увага,
Що робить довгими нещастя жизні.
Бо хто б схотів весь вік терпіти муки
І насміхи, гніт сильних і знущання
Гордині, біль одіпхнутого серця,
Загарливість закону, підлість суддів
І ту зневагу, що заслуга мовчки
Приймає від нікчемних,
Коли б міг сам, одним штихом кинджала
Від усього цього спастися? Хто би
Ніс той тягар, стогнав і прів під тиском
Життя, якби не страх чогось по смерті?
Якби не той нещасний край, з котрого
Ще не вертав ніхто, мутив нам волю?
То й радше зносим біди ті, що маєм,
Аніж тікать до інших, нам незнаних.
От так-то совість трусами нас робить,
І так природний рум’янець відваги
Вкриваєсь блідним покостом задуми,
І замисли могутні та важкі
Від погляду сего звертають набік
І тратять назву діл. То гаді! Бач,
Офелія вродлива! Німфо, пом’яни
В твоїх молитвах всі гріхи мої.
Повертаючись до вірша “До рідного народу” (до речі, мотив про людей “без честі” звучить ще й у вірші Куліша “До Тараса за річку Ахерон”: “Тарасе! попроси там Аполлона, / Нехай зупинить він легкий каюк Харона, / Щоб довго не возив на той бік Ахерона / Народу без путя, без честі і закона.”), попри все обурення Куліша, у цих поезіях звучить дуже багато важливого для нас, того, про що мусимо пам'ятати, адже маємо знати не тільки про свої героїчні здобутки, але і про свої слабкості, щоб стати ще сильнішими.
“...нарід мусить мати свій характер і має кожен… обов’язком еліти є пізнати і культивувати й досконалити характер власного народу… в пізнанню себе є найсильніша зброя. Вона дає можливість творити події, і не тільки підлягати їм…” (“Українська раса”, Юрій Липа).
2 years ago (edited) | [YT] | 120