Сьогоднішня євангельська історія про чудесний і великий улов риб (Лк. 5 1-10) - це історія про... нашу заскорузлість.
Все починається з того, що Господь Христос сідає в човен Петра і з нього проповідує народу на березі Генісаретського озера. Ми не знаємо, що саме Він говорить, але це точно було живе слово Божої правди, якась Істина.
Однак вся ця Істина - в нікуди. Христос дивиться після сказаного в очі рибаків, а вони далі полощуть свої сіті. Слово Господа впало не на дно людських сердець, а на дно озера, видно там і потонуло. І Він тоді говорить на їх мові: "Закиньте сіті он там на глибині".
- Учитилю, ми всю ніч ловили - і надаремно.
Але Христос наполягає. І тут стільки риб, що рвуться сіті. Треба звати он тих ще на березі, щоб допомогли. Тоді тільки до них доходить:
- Господи, вийди від мене, бо я не достойний!
Нас не чіпляє живе слово, правда та істина. Ми безсовістно звикли до себе і до життя. Нас уже не дивує те, що ми є, що ми живі, що нам даровано любити, радіти і переживати. Даровано зустрічатись, торкатись Іншого. Ми заклопотані своїми проблемами, комуналками, а інколи і ситістю. Такі притомлені життям - і щоб ще нас тут здивувало? Але це не більше аніж марнославство, позерство і... шори на очі від маркетологів. Нам чуда подавай, та такого, щоб від риби рвалися сіті, щоб валіза та з мільйоном доларів!
А те, що ти є, що ти живий, що ти любиш, що для тебе сходить і заходить сонце - то нібито не чудо!
Вміти дивуватись - це найперша ознака того, що ти живий. Що є більшим даром в житті, аніж бути живим?
Преображення важко зрозуміти, тому ми любимо просто святити яблука.
Однак Преображення красиве ще й своїм глибоченним і дуже обнадійливим змістом.
Це християнська обіцянка зневіреним і розчарованим у цьому світі та житті. Це вираження віри в цей світ і в життя. Не наївний — знаючий. Це заклик до повноти й цілісності, яку ми відчуваємо в глибинах своїх сердець і яка так дисонує з буденністю, що вимагає компромісів.
Це знак того, що світ і життя мають у собі істину, красу і світло, яким можуть просіяти. Мають у собі вічний задум Творця, який не може бути знищений ніяким безумством, ніякими путіними й війнами.
Християнство продовжує вірити й любити цей світ, навіть коли ця правда ну дуже неочевидна. Навіть після Голгофи. Тому християнство — не трагедія, а торжество. Не тому, що воно ховається від болючої правдивості життя, а тому, що вірить і любить усе одно.
Християнство — це благовістя про те, що цей світ і життя мають у собі щось таке направду цінне, що варте навіть Божої любові й довіри. Християнство береже цю поетичну, неочевидну, але таку життєдайну правду.
«Це трохи безумство!» — скажете ви. А я скажу: «Так і є, і це прекрасно».
Усе живе й справжнє завжди буде здаватися трохи безумством. Проте справжнє безумство — це якраз життя, яке втратило віру в красу й правду, це — путіни. А ми живі. Ми віримо.
Сьогоднішня євангельська історія про гадаринців (Мф. 8:28–9:1) відкриває цінність слова «ні» — такого ж гострого, як і короткого, дуже важливого.
Христос приходить у гадаринську землю. Ще не встиг дійти до міста, як мешканці виходять Йому назустріч і просять піти. І Господь, без зайвих слів, іде. Просто йде.
У цій історії є два важливі моменти:
Перший — про Бога. Він не хоче бути такою ж реальністю, як ліхтарний стовп на нашій дорозі, від якого нікуди не дітись. Від Бога можна дітись. Можна Йому просто сказати: "Ні, не хочу, до побачення, йди" — і Він залишить нас у спокої. Ненав’язливий Бог. Бо Він, як і ми за Його подобою, хоче живих і справжніх стосунків, вільного вибору і свідомої участі, а не зґвалтування необхідною, нав'язливою і категоричною присутністю.
Другий — про нас. Хто ми, що можемо Всевишньому сказати "ні" — і Він на те зважає? Сам Бог поважає твоє маленьке "ні", подумай тільки! Але чому? Бо ми тут із Ним на рівних! І це не наша заслуга — це Божий дар і покликання. Бог дає нам життя і дихання, присідає перед нами навшпиньки, щоби очі в очі — на рівні — і каже:
- Ти можеш сказати Мені "ні", бо ти вільний. Знай про це. Я люблю тебе, але якщо захочеш — Я піду.
І що ми робимо після того із цим важливим і страшним словом? Ми не приймаємо його як дорогоцінний дар — обережно, з увагою і відповідальністю. Ми беремо його зухвало — щоб із цієї висоти божественного покликання заперечувати все, що, здається, загрожує нашому егоїзму, що не тішить наше самолюбство.
Якщо Бог дає нам — Іншим — бути, якщо Він ділиться Своїм буттям, то ми частіше, навпаки, хочемо Іншого заперечити, щоб ось так, дуже легко і просто, самоствердитися.
І так ми поводимось не лише одне з одним, але й із Богом.
Згадайте цю біблійну історію з Раю — вже Адам із Євою хотіли відчути свою велич лише через те, щоб сказати Богу "ні".
"Ні" — дуже важливе і потрібне слово, але до нього, як і до всього важливого, треба розуму.
Якщо у вас в лексиконі немає слова "ні", то ви, може, й добра людина, але — наївна душа. Ваше падіння і розчарування — не за горами.
Якщо ж у вас багато "ні", якщо ви його вимовляєте скоріше, аніж думаєте, чи то треба — то мої вам співчуття: у вас буде багато болю. Не може людина, яка хаотично розмахує гострим ножем, не поранитись і не наробити біди.
Бо "ні" дано нам не для того, щоб воювати з іншими, а щоб відрізати брудне, фальшиве, зайве, непотрібне й грішне — і зберегти справжнє, здорове та святе. В собі.
Синдром відкладеного життя: коли «після війни» стає пасткою.
Здається, зараз не час для життя. Не час для радості, не час для мрій, не час для себе. Війна. А після війни – тоді вже й будемо жити.
Ця думка зрозуміла, вона природна. Але вона ж і небезпечна. Бо війна вчить чекати. Чекати перемоги. Чекати новин. Чекати повернення. І ми чекаємо. Відкладаємо себе, відкладаємо життя, відкладаємо одне одного.
Але ось у чому парадокс: після війни теж буде нелегко. Буде втома. Будуть нові виклики. Будуть рани. Буде злість. Когось не буде. І якщо зараз зовсім перестати жити – потім може бути складно повернутися.
Це не означає, що треба примусово «радіти життю» чи робити вигляд, що все нормально. Ні. Але, може, якщо сьогодні вдалося випити теплу каву, побачити сонце, відчути, як дихаєш, отримати смс від дорогої людини, або й заглянути їй в очі чи взяти за руку – це вже і є життя? Маленьке, крихке, справжнє.
Коли для всіх усе тільки починалося, для нього це був кінець.
Праведний старець Симеон – він зміг це прийняти. Він зміг благословити завершення свого життя, тому що мав сенс. Він зробив те, що мав зробити, і тому міг спокійно піти.
Напевно, ви чули про австрійського психіатра і психолога Віктора Франкла, який пережив нацистський концтабір, вижив і запропонував новий підхід у психології – логотерапію (від грец. логос – сенс). Ідея достатньо проста: людині потрібен сенс у житті.
Життя, слава Богу, не концтабір, але часом воно буває дуже складним. Через такі моменти не всі навіть можуть пройти, а якщо й проходять, то часто виходять вже зламаними.
Я бачив історії людей, яким важко було нести не лише проблеми, а й самі будні, якщо вони не розуміли, навіщо живуть, і все здавалося їм порожнім. І навпаки – люди можуть дуже багато, якщо знають свій сенс.
Але де взяти цей дорогоцінний сенс? Адже не до всіх приходить Ангел Господній зі словом, як до Симеона.
Франкл вважав, що сенс відкривається тим, хто ставить собі запитання:
- А що від мене хоче життя? Чим і як я би міг йому послужити?
Питання точно не з легких, воно сповнене непевності, але безперечно варте серйозної уваги.
Зі святом, шановне товариство! Нехай у вас буде більше зустрічей, що наповнюють життя сенсом. Головне – тієї найважливішої зустрічі: з Тим, Хто покликав нас до буття, Хто дарував нам дихання і життя.
Сьогодні вже очевидно, що Путін психопат і параноїк.
Всі ці його неадекватні рішення впевнено можна зчитувати як компесаторні. Не важко зрозуміти, що за таким випуклим образом категоричної рішучості і наполегливості ховається відчуття особистої ущербності. Людину просто несе.
Глибоке, вочевидь, відчуття меншовартості спонукає людину весь час доводити протилежне. Однак, тому немає кінця, бо відчуття то всередині в душі, воно не ззовні, тому нічого не буде достатньо. Йому потрібне лікування, але він тільки намагається піднімати ставки. З кожним сумнівом у собі, ціна має бути дорожчою.
Втім, біда не стільки в тому, що Путін параноїк і психопат вбивця, скільки в тому, що пів світу готові то виправдовувати і миритися із тим! Оце справді вражає.
Коли хтось когось ґвалтує, вбиває, виганяє з дому тощо, то йому кажуть - стоп, так не нормально! А якщо ти вбиваєш сотнями тисяч, тероризуєш мільйони, то це вже, виявляється, політика, то вже якісь інтереси, не все так адназначна і інша якась дурня.
Серед таких люди розумні і освічені, то не абихто, навіть духовні! І це ще один момент у цій історії, який мене вражає. Жоден єпископ на росії не виступив проти війни, жоден! А їх сотні, тих, що за обов'язок собі взяли проповідувати любов, милосердя і добро. При тому, що атеїст і задира Невзоров став голосом волаючого в пустелі! Мені кажуть, що архієреїв цих треба розуміти, вони нібито десь глибоко в душі проти війни і проти Кіріла, але вони залежні від системи статусом і статками тощо. Тут тільки треба розуміти, що Невзорові переслідуються режимом, відкриті кримінальні справи, у них забрали їх майно, там було немало, можна розуміти, днями забрали квартиру навіть у їх мами. Однак безбожник Невзоров готовий платити таку недешеву ціну за свої принципи, а архієреї РПЦ чи то принципів не мають, чи то ціна їм задорога, так і не ясно.
От і розумій це людство, це життя і світ.
Всіх не зміниш, але подбати про те, щоб не стати путіним, можеш.
Раніше на таке запитання я відповідав, що психологія не потрібна. У мене був серйозний аргумент ¬– духовна аскетика народжувалась в подвизі посту і молитви преподобних, часто в десятиліттях безмовності і усамітнення, в пустелях і печерах, де люди ціною не тільки свого земного життя, але й вічної участі, були неймовірно уважними до своїх душевних порухів. Вони точно знали людську душу, що сюди могла ще би додати сита психологія, яка вийшла з м‘яких крісел і теплих професорських кабінетів?
З тих пір пройшло добрих років десять. Я трохи роздивився навколо, щось підчитав, і сьогодні вже саме поняття аскетики звучить не так однозначно. Якщо ми говоримо не про середньовічну урівнялівку, але власне про духовний досвід патериків, то в тій аскетиці дуже багато різноманіття і живої динаміки.
Я впевнений, що якби під руками Отців була психологія, то вони би нею обов‘язково скористались. Так само, як вони скористались язичницькою філософією. Ви тільки вдумайтесь, що зробили Каппадокійці, котрі ввели в наш християнський обіг такі принципові поняття як Трійця, іпостась, сутність. Нам вже здається, що чи не сам Господь говорив цими словами, але ні, то були слова язичницької філософії. Це була революція. Сьогодні ми на таке не здатні, та і революцій у вірі нам не треба, але розсудливими варто залишатись.
Я не буду глибоко копати і говорити про те, що Отці й самі немало психологізували свій духовний досвід, а психологія, особливо по части несвідомого, своїм глибоким корінням сягає в містицизм (коли люди кажуть, що я не буду говорити це, це і ось це, то тільки для того, щоб таки це проговорити і залишити місце для інших аргументів). Я скажу ось про що:
1. НЕ СЛІД ВІДМОВЛЯТИ ПСИХОЛОГІЇ В СЕРЙОЗНОСТІ. Часто отці психології, це люди дуже чесні, глибокі, мислячі і відверті. Так, вони не без гріха, а хто без гріха, окрім одного Господа Христа? Нерідко ці люди шукали відповіді на непрості питання своїх життя і смерті, що точно заслуговує на увагу і повагу.
2. СВІТ ЗМІНИВСЯ. В різних значеннях і дуже сильно. Світ, в якому жили і спасались Отці, був набагато простішим і більш визначеним. Наш світ ускладнився, з‘явились речі, про які Отці і не помишляли. Для прикладу, суперцінне сьогодні поняття самореалізації. В Отців ви нічого такого не знайдете, але воно вам треба. Ви своїх дітей змалечку тягаєте по різних гуртках, щоб тільки вони розвивались скоріше. Самі намагаєтесь вчити мови, щось підчитувати і правильно харчуватись тощо. Нам, християнам, потрібно все це осмислити, зорієнтуватись в цьому новому світі, а психологія пропонує апробований інструментарій, чого б не скористатись?
3. НАШЕ МИСЛЕННЯ ВЖЕ ПСИХОЛОГІЗОВАНЕ. Парафіяни приходять до нас і вже говорять мовою психології – у мене депресія; у мене криза середнього віку; професійне вигорання; почуття провини; мої дитячі комплекси і т ін.
4. ДАЛІ БІЛЬШЕ. Психологія все тісніше входить в наше життя. Останні пару років набір в університетах на спеціальність психологія все зростає. Здається, що це ще не пік. Все більше відповідного контенту і літератури. Молодше покоління вже частіше звертається за психологічною допомогою. Психологія, зрозуміло, не панацея, але свою практичність для сьогоднішньої людини в багатьох моментах вона вже заявила, навіщо цим нехтувати?
P.S. для особливо прискіпливих і високих в невротизмі – я не пропоную замінити Святих Отців на психологію, а лише скористатись цим надбанням з усією християнською увагою і відповідальністю. Досвід Отців, безперечно, залишиться для нас принциповим і цінним.
Кілька попередніх років я достатньо уважно вивчав психологію. Все почалось із простої цікавості, окремі книжки, далі курси, відтак виникло бажання знати не тільки якісь окремі методи психологічної роботи, але зрозуміти принципи і основи, це був університет. Навчання не закінчилось з універом, продовжую лупати цю скелю. Накопичив відповідних знань, розуміння і трохи досвіду, хочу поділитись.
Спробую тут робити деякі дописи на психологічну тематику, думаю, що це було би не лише цікаво, але й корисно.
В нашій культурі загалом, а в церковній культурі особливо, є певне упередження щодо психології. Я й сам колись щиро не розумів - навіщо психологія, якщо у нас є святі отці і їх правила життя, що народжені святим молитовним досвідом?
Коли я вступив в університет на психологію, деякі із парафіян, особливо старшого віку, віднеслись до цього ну дуже насторожено.
Авжеж, психологія не панацея, але може добре допомогти сьогоднішній homo confusus (людині розгубленій). Цікаво, що сьогодні ми живемо загалом в такому доброму побутовому комфорті, як ніколи раніше людство не жило. І разом з тим депресія зараз, це одна із найбільш поширених хвороб.
Релігія сьогодні сильно знецінена. Навіть у віруючих людей мислення великою мірою секулярне. І це не вирішується зусиллям волі, типу - а буду більше молитись і постувати. З іншого боку, є наука, але вона не пропонує людині ніяких сенсів і значень, про які говорив відомий Віктор Франкл і які б допомогли встояти під час тяжких життєвих негараздів.
Сьогоднішня культура з її відносними істинами і розмитими сенсами теж ніяк не допомагає. На цьому полі психологія, яка уникає релігійного пафосу, намагається опиратись на наукові методи і говорити про цінності та значення, стає все більш популярною.
Що воно таке і з чим його їсти, будемо розбиратись.
Яким би далеким від нас, в різному значенні, не здавалося воскресіння Христа, насправді воно має дуже буденний і практичний сенс.
У людини є один такий бік, яким їй нікуди притулитись у цьому світі. У неї є ноги, щоб ходити по світу, є руки, щоб робити щось в цьому світі, є голова, щоб думати і це вже на межі, а є душа, яка заставляє людину шукати істини, ближнього і любові.
Ніхто не живе так, ніби все твоє життя має тільки те значення, яке ти можеш залишити у туалеті. Ніхто так не зможе жити, це вбиває. Скоро ти перестанеш розуміти навіщо тобі прокидатись зранку і напрягатись. Кожна людина шукає значимості. Хоче бути цінною. І не так, щоб граючись, але всерйоз. Люди готові тратитись на значимість неймовірно, починаючи із брендових дорогих речей і аж до смерті, коли люди готові віддавати своє життя за цінності.
Перед лицем смерті всі тимчасові значення дуже швидко обезцінюються, а людині хочеться грати так, щоб виграти у самої смерті, щоб смерть не могла помножити її на нуль. І людям не треба спеціально це розуміти і формулювати, це на рівні відчуттів. Це як ти береш щось тепле, коли змерз і воно тебе просто гріє, або вдихаєш аромат квітучої весни. Тобі не треба це спеціально продумовувати, ти просто відчуваєш, що це правильно, воно дає тобі сили жити.
І скільки б людям не казали про те, які попи жлоби і на чому вони їздять, як гризуться між собою, люди все рівно йдуть в храми. В передпасхальні дні і на Пасху в храмах було дуже багато людей. Люди готові швидко все це пробачати і забувати, бо в церкву вони йдуть не за скандалами, а за вічністю. Їм треба Христос, бо якоюсь частиною себе їм нікуди й податись, як тільки до Бога.
Воскресіння Христа, це так обнадійливо. Це все ставить на свої місця – перемога істини над несправедливістю, перемога любові над жорстокістю, добра над злом… і таки так, ми не в нікуди, ми таки про щось.
Father George
Сьогоднішня євангельська історія про чудесний і великий улов риб (Лк. 5
1-10) - це історія про... нашу заскорузлість.
Все починається з того, що Господь Христос сідає в човен Петра і з нього проповідує народу на березі Генісаретського озера. Ми не знаємо, що саме Він говорить, але це точно було живе слово Божої правди, якась Істина.
Однак вся ця Істина - в нікуди. Христос дивиться після сказаного в очі рибаків, а вони далі полощуть свої сіті. Слово Господа впало не на дно людських сердець, а на дно озера, видно там і потонуло. І Він тоді говорить на їх мові: "Закиньте сіті он там на глибині".
- Учитилю, ми всю ніч ловили - і надаремно.
Але Христос наполягає. І тут стільки риб, що рвуться сіті. Треба звати он тих ще на березі, щоб допомогли. Тоді тільки до них доходить:
- Господи, вийди від мене, бо я не достойний!
Нас не чіпляє живе слово, правда та істина. Ми безсовістно звикли до себе і до життя. Нас уже не дивує те, що ми є, що ми живі, що нам даровано любити, радіти і переживати. Даровано зустрічатись, торкатись Іншого. Ми заклопотані своїми проблемами, комуналками, а інколи і ситістю. Такі притомлені життям - і щоб ще нас тут здивувало? Але це не більше аніж марнославство, позерство і... шори на очі від маркетологів. Нам чуда подавай, та такого, щоб від риби рвалися сіті, щоб валіза та з мільйоном доларів!
А те, що ти є, що ти живий, що ти любиш, що для тебе сходить і заходить сонце - то нібито не чудо!
Вміти дивуватись - це найперша ознака того, що ти живий. Що є більшим даром в житті, аніж бути живим?
Дивини вам
Живи і будь 🤍
#думидуховні
2 months ago | [YT] | 2
View 0 replies
Father George
Преображення важко зрозуміти, тому ми любимо просто святити яблука.
Однак Преображення красиве ще й своїм глибоченним і дуже обнадійливим змістом.
Це християнська обіцянка зневіреним і розчарованим у цьому світі та житті. Це вираження віри в цей світ і в життя. Не наївний — знаючий. Це заклик до повноти й цілісності, яку ми відчуваємо в глибинах своїх сердець і яка так дисонує з буденністю, що вимагає компромісів.
Це знак того, що світ і життя мають у собі істину, красу і світло, яким можуть просіяти. Мають у собі вічний задум Творця, який не може бути знищений ніяким безумством, ніякими путіними й війнами.
Християнство продовжує вірити й любити цей світ, навіть коли ця правда ну дуже неочевидна. Навіть після Голгофи. Тому християнство — не трагедія, а торжество. Не тому, що воно ховається від болючої правдивості життя, а тому, що вірить і любить усе одно.
Християнство — це благовістя про те, що цей світ і життя мають у собі щось таке направду цінне, що варте навіть Божої любові й довіри. Християнство береже цю поетичну, неочевидну, але таку життєдайну правду.
«Це трохи безумство!» — скажете ви. А я скажу: «Так і є, і це прекрасно».
Усе живе й справжнє завжди буде здаватися трохи безумством. Проте справжнє безумство — це якраз життя, яке втратило віру в красу й правду, це — путіни. А ми живі. Ми віримо.
Зі святом 🤍
#зісвятом
4 months ago | [YT] | 5
View 0 replies
Father George
Слово «Ні» — як дарунок Бога
Сьогоднішня євангельська історія про гадаринців (Мф. 8:28–9:1) відкриває цінність слова «ні» — такого ж гострого, як і короткого, дуже важливого.
Христос приходить у гадаринську землю. Ще не встиг дійти до міста, як мешканці виходять Йому назустріч і просять піти. І Господь, без зайвих слів, іде. Просто йде.
У цій історії є два важливі моменти:
Перший — про Бога.
Він не хоче бути такою ж реальністю, як ліхтарний стовп на нашій дорозі, від якого нікуди не дітись. Від Бога можна дітись.
Можна Йому просто сказати:
"Ні, не хочу, до побачення, йди" — і Він залишить нас у спокої.
Ненав’язливий Бог. Бо Він, як і ми за Його подобою, хоче живих і справжніх стосунків, вільного вибору і свідомої участі, а не зґвалтування необхідною, нав'язливою і категоричною присутністю.
Другий — про нас.
Хто ми, що можемо Всевишньому сказати "ні" — і Він на те зважає? Сам Бог поважає твоє маленьке "ні", подумай тільки! Але чому? Бо ми тут із Ним на рівних! І це не наша заслуга — це Божий дар і покликання.
Бог дає нам життя і дихання, присідає перед нами навшпиньки, щоби очі в очі — на рівні — і каже:
- Ти можеш сказати Мені "ні", бо ти вільний. Знай про це. Я люблю тебе, але якщо захочеш — Я піду.
І що ми робимо після того із цим важливим і страшним словом?
Ми не приймаємо його як дорогоцінний дар — обережно, з увагою і відповідальністю. Ми беремо його зухвало — щоб із цієї висоти божественного покликання заперечувати все, що, здається, загрожує нашому егоїзму,
що не тішить наше самолюбство.
Якщо Бог дає нам — Іншим — бути, якщо Він ділиться Своїм буттям, то ми частіше, навпаки, хочемо Іншого заперечити, щоб ось так, дуже легко і просто, самоствердитися.
І так ми поводимось не лише одне з одним, але й із Богом.
Згадайте цю біблійну історію з Раю — вже Адам із Євою хотіли відчути свою велич лише через те, щоб сказати Богу "ні".
"Ні" — дуже важливе і потрібне слово, але до нього, як і до всього важливого, треба розуму.
Якщо у вас в лексиконі немає слова "ні", то ви, може, й добра людина, але — наївна душа. Ваше падіння і розчарування — не за горами.
Якщо ж у вас багато "ні", якщо ви його вимовляєте скоріше, аніж думаєте, чи то треба — то мої вам співчуття: у вас буде багато болю. Не може людина, яка хаотично розмахує гострим ножем, не поранитись і не наробити біди.
Бо "ні" дано нам не для того, щоб воювати з іншими, а щоб відрізати брудне, фальшиве, зайве, непотрібне й грішне — і зберегти справжнє, здорове та святе. В собі.
Жити треба ще вміти ☝️
#думидуховні
5 months ago | [YT] | 2
View 0 replies
Father George
Синдром відкладеного життя: коли «після війни» стає пасткою.
Здається, зараз не час для життя. Не час для радості, не час для мрій, не час для себе. Війна. А після війни – тоді вже й будемо жити.
Ця думка зрозуміла, вона природна. Але вона ж і небезпечна. Бо війна вчить чекати. Чекати перемоги. Чекати новин. Чекати повернення. І ми чекаємо. Відкладаємо себе, відкладаємо життя, відкладаємо одне одного.
Але ось у чому парадокс: після війни теж буде нелегко. Буде втома. Будуть нові виклики. Будуть рани. Буде злість. Когось не буде. І якщо зараз зовсім перестати жити – потім може бути складно повернутися.
Це не означає, що треба примусово «радіти життю» чи робити вигляд, що все нормально. Ні. Але, може, якщо сьогодні вдалося випити теплу каву, побачити сонце, відчути, як дихаєш, отримати смс від дорогої людини, або й заглянути їй в очі чи взяти за руку – це вже і є життя? Маленьке, крихке, справжнє.
Воно вже триває.
Життя ❤️
#думи #життя_як_воно_є #життя_кожної_миті #живи_тут_і_зараз #будьсобою #живи_і_будь
10 months ago | [YT] | 2
View 0 replies
Father George
Коли для всіх усе тільки починалося, для нього це був кінець.
Праведний старець Симеон – він зміг це прийняти. Він зміг благословити завершення свого життя, тому що мав сенс. Він зробив те, що мав зробити, і тому міг спокійно піти.
Напевно, ви чули про австрійського психіатра і психолога Віктора Франкла, який пережив нацистський концтабір, вижив і запропонував новий підхід у психології – логотерапію (від грец. логос – сенс). Ідея достатньо проста: людині потрібен сенс у житті.
Життя, слава Богу, не концтабір, але часом воно буває дуже складним. Через такі моменти не всі навіть можуть пройти, а якщо й проходять, то часто виходять вже зламаними.
Я бачив історії людей, яким важко було нести не лише проблеми, а й самі будні, якщо вони не розуміли, навіщо живуть, і все здавалося їм порожнім. І навпаки – люди можуть дуже багато, якщо знають свій сенс.
Але де взяти цей дорогоцінний сенс? Адже не до всіх приходить Ангел Господній зі словом, як до Симеона.
Франкл вважав, що сенс відкривається тим, хто ставить собі запитання:
- А що від мене хоче життя? Чим і як я би міг йому послужити?
Питання точно не з легких, воно сповнене непевності, але безперечно варте серйозної уваги.
Зі святом, шановне товариство!
Нехай у вас буде більше зустрічей, що наповнюють життя сенсом.
Головне – тієї найважливішої зустрічі: з Тим, Хто покликав нас до буття, Хто дарував нам дихання і життя.
Живи і будь 🙏
#зісвятом
10 months ago | [YT] | 1
View 0 replies
Father George
Я ПРОСТО ПРАВДИВИЙ 🤔
#людина #людяність #відвертість #щирість #замовитість #впертість
11 months ago | [YT] | 3
View 0 replies
Father George
Сьогодні вже очевидно, що Путін психопат і параноїк.
Всі ці його неадекватні рішення впевнено можна зчитувати як компесаторні. Не важко зрозуміти, що за таким випуклим образом категоричної рішучості і наполегливості ховається відчуття особистої ущербності. Людину просто несе.
Глибоке, вочевидь, відчуття меншовартості спонукає людину весь час доводити протилежне. Однак, тому немає кінця, бо відчуття то всередині в душі, воно не ззовні, тому нічого не буде достатньо. Йому потрібне лікування, але він тільки намагається піднімати ставки. З кожним сумнівом у собі, ціна має бути дорожчою.
Втім, біда не стільки в тому, що Путін параноїк і психопат вбивця, скільки в тому, що пів світу готові то виправдовувати і миритися із тим! Оце справді вражає.
Коли хтось когось ґвалтує, вбиває, виганяє з дому тощо, то йому кажуть - стоп, так не нормально! А якщо ти вбиваєш сотнями тисяч, тероризуєш мільйони, то це вже, виявляється, політика, то вже якісь інтереси, не все так адназначна і інша якась дурня.
Серед таких люди розумні і освічені, то не абихто, навіть духовні! І це ще один момент у цій історії, який мене вражає. Жоден єпископ на росії не виступив проти війни, жоден! А їх сотні, тих, що за обов'язок собі взяли проповідувати любов, милосердя і добро. При тому, що атеїст і задира Невзоров став голосом волаючого в пустелі! Мені кажуть, що архієреїв цих треба розуміти, вони нібито десь глибоко в душі проти війни і проти Кіріла, але вони залежні від системи статусом і статками тощо. Тут тільки треба розуміти, що Невзорові переслідуються режимом, відкриті кримінальні справи, у них забрали їх майно, там було немало, можна розуміти, днями забрали квартиру навіть у їх мами. Однак безбожник Невзоров готовий платити таку недешеву ціну за свої принципи, а архієреї РПЦ чи то принципів не мають, чи то ціна їм задорога, так і не ясно.
От і розумій це людство, це життя і світ.
Всіх не зміниш, але подбати про те, щоб не стати путіним, можеш.
Життя потребує правди 🫶
#війна
1 year ago | [YT] | 4
View 0 replies
Father George
НАВІЩО ХРИСТИЯНИНУ ПСИХОЛОГІЯ, ЯКЩО Є СВЯТІ ОТЦІ?
Раніше на таке запитання я відповідав, що психологія не потрібна. У мене був серйозний аргумент ¬– духовна аскетика народжувалась в подвизі посту і молитви преподобних, часто в десятиліттях безмовності і усамітнення, в пустелях і печерах, де люди ціною не тільки свого земного життя, але й вічної участі, були неймовірно уважними до своїх душевних порухів. Вони точно знали людську душу, що сюди могла ще би додати сита психологія, яка вийшла з м‘яких крісел і теплих професорських кабінетів?
З тих пір пройшло добрих років десять. Я трохи роздивився навколо, щось підчитав, і сьогодні вже саме поняття аскетики звучить не так однозначно. Якщо ми говоримо не про середньовічну урівнялівку, але власне про духовний досвід патериків, то в тій аскетиці дуже багато різноманіття і живої динаміки.
Я впевнений, що якби під руками Отців була психологія, то вони би нею обов‘язково скористались. Так само, як вони скористались язичницькою філософією. Ви тільки вдумайтесь, що зробили Каппадокійці, котрі ввели в наш християнський обіг такі принципові поняття як Трійця, іпостась, сутність. Нам вже здається, що чи не сам Господь говорив цими словами, але ні, то були слова язичницької філософії. Це була революція. Сьогодні ми на таке не здатні, та і революцій у вірі нам не треба, але розсудливими варто залишатись.
Я не буду глибоко копати і говорити про те, що Отці й самі немало психологізували свій духовний досвід, а психологія, особливо по части несвідомого, своїм глибоким корінням сягає в містицизм (коли люди кажуть, що я не буду говорити це, це і ось це, то тільки для того, щоб таки це проговорити і залишити місце для інших аргументів). Я скажу ось про що:
1. НЕ СЛІД ВІДМОВЛЯТИ ПСИХОЛОГІЇ В СЕРЙОЗНОСТІ. Часто отці психології, це люди дуже чесні, глибокі, мислячі і відверті. Так, вони не без гріха, а хто без гріха, окрім одного Господа Христа? Нерідко ці люди шукали відповіді на непрості питання своїх життя і смерті, що точно заслуговує на увагу і повагу.
2. СВІТ ЗМІНИВСЯ. В різних значеннях і дуже сильно. Світ, в якому жили і спасались Отці, був набагато простішим і більш визначеним. Наш світ ускладнився, з‘явились речі, про які Отці і не помишляли. Для прикладу, суперцінне сьогодні поняття самореалізації. В Отців ви нічого такого не знайдете, але воно вам треба. Ви своїх дітей змалечку тягаєте по різних гуртках, щоб тільки вони розвивались скоріше. Самі намагаєтесь вчити мови, щось підчитувати і правильно харчуватись тощо. Нам, християнам, потрібно все це осмислити, зорієнтуватись в цьому новому світі, а психологія пропонує апробований інструментарій, чого б не скористатись?
3. НАШЕ МИСЛЕННЯ ВЖЕ ПСИХОЛОГІЗОВАНЕ. Парафіяни приходять до нас і вже говорять мовою психології – у мене депресія; у мене криза середнього віку; професійне вигорання; почуття провини; мої дитячі комплекси і т ін.
4. ДАЛІ БІЛЬШЕ. Психологія все тісніше входить в наше життя. Останні пару років набір в університетах на спеціальність психологія все зростає. Здається, що це ще не пік. Все більше відповідного контенту і літератури. Молодше покоління вже частіше звертається за психологічною допомогою.
Психологія, зрозуміло, не панацея, але свою практичність для сьогоднішньої людини в багатьох моментах вона вже заявила, навіщо цим нехтувати?
P.S. для особливо прискіпливих і високих в невротизмі – я не пропоную замінити Святих Отців на психологію, а лише скористатись цим надбанням з усією християнською увагою і відповідальністю. Досвід Отців, безперечно, залишиться для нас принциповим і цінним.
2 years ago | [YT] | 5
View 0 replies
Father George
ПСИХОЛОГІЮ В ЦЕРКОВНІ МАСИ
Кілька попередніх років я достатньо уважно вивчав психологію. Все почалось із простої цікавості, окремі книжки, далі курси, відтак виникло бажання знати не тільки якісь окремі методи психологічної роботи, але зрозуміти принципи і основи, це був університет. Навчання не закінчилось з універом, продовжую лупати цю скелю. Накопичив відповідних знань, розуміння і трохи досвіду, хочу поділитись.
Спробую тут робити деякі дописи на психологічну тематику, думаю, що це було би не лише цікаво, але й корисно.
В нашій культурі загалом, а в церковній культурі особливо, є певне упередження щодо психології. Я й сам колись щиро не розумів - навіщо психологія, якщо у нас є святі отці і їх правила життя, що народжені святим молитовним досвідом?
Коли я вступив в університет на психологію, деякі із парафіян, особливо старшого віку, віднеслись до цього ну дуже насторожено.
Авжеж, психологія не панацея, але може добре допомогти сьогоднішній homo confusus (людині розгубленій). Цікаво, що сьогодні ми живемо загалом в такому доброму побутовому комфорті, як ніколи раніше людство не жило. І разом з тим депресія зараз, це одна із найбільш поширених хвороб.
Релігія сьогодні сильно знецінена. Навіть у віруючих людей мислення великою мірою секулярне. І це не вирішується зусиллям волі, типу - а буду більше молитись і постувати. З іншого боку, є наука, але вона не пропонує людині ніяких сенсів і значень, про які говорив відомий Віктор Франкл і які б допомогли встояти під час тяжких життєвих негараздів.
Сьогоднішня культура з її відносними істинами і розмитими сенсами теж ніяк не допомагає. На цьому полі психологія, яка уникає релігійного пафосу, намагається опиратись на наукові методи і говорити про цінності та значення, стає все більш популярною.
Що воно таке і з чим його їсти, будемо розбиратись.
2 years ago | [YT] | 6
View 0 replies
Father George
… І ТИМ, ЩО У ГРОБАХ, ЖИТТЯ ДАРУВАВ
Яким би далеким від нас, в різному значенні, не здавалося воскресіння Христа, насправді воно має дуже буденний і практичний сенс.
У людини є один такий бік, яким їй нікуди притулитись у цьому світі. У неї є ноги, щоб ходити по світу, є руки, щоб робити щось в цьому світі, є голова, щоб думати і це вже на межі, а є душа, яка заставляє людину шукати істини, ближнього і любові.
Ніхто не живе так, ніби все твоє життя має тільки те значення, яке ти можеш залишити у туалеті. Ніхто так не зможе жити, це вбиває. Скоро ти перестанеш розуміти навіщо тобі прокидатись зранку і напрягатись. Кожна людина шукає значимості. Хоче бути цінною. І не так, щоб граючись, але всерйоз. Люди готові тратитись на значимість неймовірно, починаючи із брендових дорогих речей і аж до смерті, коли люди готові віддавати своє життя за цінності.
Перед лицем смерті всі тимчасові значення дуже швидко обезцінюються, а людині хочеться грати так, щоб виграти у самої смерті, щоб смерть не могла помножити її на нуль. І людям не треба спеціально це розуміти і формулювати, це на рівні відчуттів. Це як ти береш щось тепле, коли змерз і воно тебе просто гріє, або вдихаєш аромат квітучої весни. Тобі не треба це спеціально продумовувати, ти просто відчуваєш, що це правильно, воно дає тобі сили жити.
І скільки б людям не казали про те, які попи жлоби і на чому вони їздять, як гризуться між собою, люди все рівно йдуть в храми. В передпасхальні дні і на Пасху в храмах було дуже багато людей. Люди готові швидко все це пробачати і забувати, бо в церкву вони йдуть не за скандалами, а за вічністю. Їм треба Христос, бо якоюсь частиною себе їм нікуди й податись, як тільки до Бога.
Воскресіння Христа, це так обнадійливо. Це все ставить на свої місця – перемога істини над несправедливістю, перемога любові над жорстокістю, добра над злом… і таки так, ми не в нікуди, ми таки про щось.
Христос Воскрес!
2 years ago | [YT] | 7
View 0 replies
Load more