Фейсбук підкинув чергову фотографію із розділу "тоді і зараз". Ніколи на них не звертала увагу — завжди перелистувала далі, але цього разу зупинилася.🤔
Між цими фотографіями — 15 років. Ціле життя, цикл, епоха. І майже вічність, як на мене.🫣
15 років — це шлях становлення мене як мешканки Прикарпаття, шлях виходу із зони комфорту. Я переїхала з Півдня України на її Захід, поїхала з рідного дому — від мами і її турботи, залишила роботу і друзів. Я зробила крок у нове, невідоме життя, і, дякувати Богу, не помилилася.🥹Хоча мені було неймовірно страшно, чомусь я знала, що це правильно.😉
Я почувала себе деревинкою, яку висмикнули з коренем і пересадили далеко від рідного дому.🌳 Інша природа, інші люди, інша мова...
Так-так, мова була для мене абсолютно нова, бо мій рідний суржик від слова "взагалі" не був схожий на мову, якою розмовляють люди на Прикарпатті.🤷♀️
Я більше року плутала рондель з раскалем і ніяк не могла запам’ятати, що гаманець — це полярош, а мешта — то черевики. А коли чоловікова мама просила мене подати канцурик, я робила квадратні очі й подавала їй усе підряд — але тільки не те, що треба. 🤦♀️ А коли до нас приходила в гості чоловікова бабуся і щось захопливо розповідала, то я могла ухопити з її розповіді лише два-три слова, які могла зрозуміти. І спочатку це мене дуже турбувало.
Але йшли роки. Деревинка пустила коріння. Я прижилася у цьому світі, де колись усе було для мене невідомим і дивним. І тепер я розумію навіть діалект старого гуцула, який спустився з високої гори.🤣
І хочу сказати: ніколи не треба боятися виходити із зони комфорту і щось міняти у своєму житті, яким би важким це не здавалося на перший погляд.☝️
Дорогу долає той, хто йде. Головне — не стояти на місці. Не бійтеся змін у своєму житті — і завжди покладайтеся на Бога, бо Він один знає, як для нас краще.❤️
Алла Василишин
Фейсбук підкинув чергову фотографію із розділу "тоді і зараз". Ніколи на них не звертала увагу — завжди перелистувала далі, але цього разу зупинилася.🤔
Між цими фотографіями — 15 років. Ціле життя, цикл, епоха. І майже вічність, як на мене.🫣
15 років — це шлях становлення мене як мешканки Прикарпаття, шлях виходу із зони комфорту. Я переїхала з Півдня України на її Захід, поїхала з рідного дому — від мами і її турботи, залишила роботу і друзів. Я зробила крок у нове, невідоме життя, і, дякувати Богу, не помилилася.🥹Хоча мені було неймовірно страшно, чомусь я знала, що це правильно.😉
Я почувала себе деревинкою, яку висмикнули з коренем і пересадили далеко від рідного дому.🌳 Інша природа, інші люди, інша мова...
Так-так, мова була для мене абсолютно нова, бо мій рідний суржик від слова "взагалі" не був схожий на мову, якою розмовляють люди на Прикарпатті.🤷♀️
Я більше року плутала рондель з раскалем і ніяк не могла запам’ятати, що гаманець — це полярош, а мешта — то черевики. А коли чоловікова мама просила мене подати канцурик, я робила квадратні очі й подавала їй усе підряд — але тільки не те, що треба. 🤦♀️
А коли до нас приходила в гості чоловікова бабуся і щось захопливо розповідала, то я могла ухопити з її розповіді лише два-три слова, які могла зрозуміти. І спочатку це мене дуже турбувало.
Але йшли роки. Деревинка пустила коріння. Я прижилася у цьому світі, де колись усе було для мене невідомим і дивним. І тепер я розумію навіть діалект старого гуцула, який спустився з високої гори.🤣
І хочу сказати: ніколи не треба боятися виходити із зони комфорту і щось міняти у своєму житті, яким би важким це не здавалося на перший погляд.☝️
Дорогу долає той, хто йде.
Головне — не стояти на місці.
Не бійтеся змін у своєму житті — і завжди покладайтеся на Бога, бо Він один знає, як для нас краще.❤️
4 months ago | [YT] | 683