Ev_ge_nia
🌙 Любов за межою вічності 🌙Євгенія ❤️Не раз шепочу в темну ніч:«Ти чуєш?» — і вітри відповідають,Немов твої торкають плечі,І спогади теплом вкривають.Я не шукаю вже слідів —Ти в кожній тіні світла рання,У кожній пісні журавлів,У погляді, в промінні, в стані.Мене тримає твоя мить —Ота, де ми — без часу й болю,Де все мовчить, але горитьЛюбов, що стала нам долею.Я чую: тиша — це твій сміх,І дощ — то сльози, що не стигли.Я бачу: світ ще не затих,Бо ти — у кожній миті дивній.Я відчуваю кожний слід,Де ти ступав, де час спинився.І подих твій крізь сотні літМені у серці озвався.Там — сміх, де ми були удвох,І сонце падало в долоні.А сум — мов спільний наш оберіг,З’єднав нас, навіть у безодні.Тепер між нами — небеса,Та я до тебе йду думками.І хоч мовчить моя сльоза —Вона співає поміж нами.Я говорю з тобою знов,Коли в кімнаті тиша спить.І віра — єдина любов,Що не дозволить згасить світ.І часом, в тиші без снаги,Коли душа тремтить, як свічка,Я чую — ти десь між зірки,Шепочеш лагідно і звично.Коли здається — все в пітьмі,І серце розриває втому,Ти доторкаєшся в меніТак тихо… ніжно… невідомо.І біль відходить, мов туман,І знов на обрії — проміння.Ти поруч, навіть без імен —Моя опора і спасіння.І вже не треба слів, межі,Бо все сказали — серця й долі.Між двох світів, мов між снами,Тече любов — без краю й болю.Ти в кожній зірці, що горить,У кожнім ранку, що сідає.І поки серце ще тремтить —Моя душа тебе впізнає.Ми не розлучені — ніде,Ми — подих вітру, хвиля в морі.Любов без часу не зів’яне —Вона і є — безсмертя й воля.І навіть там, де тиша спить,Де світло вічності заграє,Я знов до тебе полечу —Бо ти в мені. І я — твоя. ❤️18.10.25р.@Євгенія
2 days ago | [YT] | 14
Ev_ge_nia
🌙 Любов за межою вічності 🌙
Євгенія ❤️
Не раз шепочу в темну ніч:
«Ти чуєш?» — і вітри відповідають,
Немов твої торкають плечі,
І спогади теплом вкривають.
Я не шукаю вже слідів —
Ти в кожній тіні світла рання,
У кожній пісні журавлів,
У погляді, в промінні, в стані.
Мене тримає твоя мить —
Ота, де ми — без часу й болю,
Де все мовчить, але горить
Любов, що стала нам долею.
Я чую: тиша — це твій сміх,
І дощ — то сльози, що не стигли.
Я бачу: світ ще не затих,
Бо ти — у кожній миті дивній.
Я відчуваю кожний слід,
Де ти ступав, де час спинився.
І подих твій крізь сотні літ
Мені у серці озвався.
Там — сміх, де ми були удвох,
І сонце падало в долоні.
А сум — мов спільний наш оберіг,
З’єднав нас, навіть у безодні.
Тепер між нами — небеса,
Та я до тебе йду думками.
І хоч мовчить моя сльоза —
Вона співає поміж нами.
Я говорю з тобою знов,
Коли в кімнаті тиша спить.
І віра — єдина любов,
Що не дозволить згасить світ.
І часом, в тиші без снаги,
Коли душа тремтить, як свічка,
Я чую — ти десь між зірки,
Шепочеш лагідно і звично.
Коли здається — все в пітьмі,
І серце розриває втому,
Ти доторкаєшся в мені
Так тихо… ніжно… невідомо.
І біль відходить, мов туман,
І знов на обрії — проміння.
Ти поруч, навіть без імен —
Моя опора і спасіння.
І вже не треба слів, межі,
Бо все сказали — серця й долі.
Між двох світів, мов між снами,
Тече любов — без краю й болю.
Ти в кожній зірці, що горить,
У кожнім ранку, що сідає.
І поки серце ще тремтить —
Моя душа тебе впізнає.
Ми не розлучені — ніде,
Ми — подих вітру, хвиля в морі.
Любов без часу не зів’яне —
Вона і є — безсмертя й воля.
І навіть там, де тиша спить,
Де світло вічності заграє,
Я знов до тебе полечу —
Бо ти в мені. І я — твоя. ❤️
18.10.25р.
@Євгенія
2 days ago | [YT] | 14