"Я довго не знала, як підійти до цього посту. Не знаю і зараз… Тому, через важко і боляче, буду писати, як є…
Чим далі, тим більше бачу на всіх наших ресурсах коменти від рідних загиблих і зниклих безвісти. Часто це питання, як все сталося з проханням повідомити більше, ніж відповідальні органи і особи. Не можу, бо більше не знаю…(((
А друга частина коментів – звинувачення. Що не забрали, не шукали, покинули… Це боляче до сірої стіни перед очима. Не порівнюю, це з болем рідних, в жодному разі. Це інше, але таке саме людське. Коли враження, що глухий кут.
Ще не прибрані речі, полишені в поспіху зборів; ще не сполоснута чашка після кави; ще в набраних номер висвічується, як «нещодавно»; ще розкладачка навпроти не зібрана і під нею рюкзак з позивним, написаний маркером; ще при формуванні груп на захІд, виникає протяг, адже втратили не лише побратима, а й сильну бойову одиницю А ти здригаєшся від звичної мелодії на телефоні, бо боїшся дзвінка рідних більше виходу на нуль. Бо не впевнений, що не почуєш звинувачення «не забрали, не шукали, покинули».
Я не знаю, як вам пояснити, щоб зрозуміли…
На кожній ділянці фронту криваво важко. Щодоби, лише над нашою ділякою, кружляє смерть в кількості близько 200-т fpv. А тут вона має багато облич. Настільки багато, що якби кожне з них можна було перетворити на маленький клаптик тканини, вийшла б багатошарова пов'язка навколо Землі.
Ви пишете: «При такій кількості спостерігаючих біля стрімів, не вірю, що не знаєте де мій син/чоловік/брат/батько! Не вірю, що не бачили, що з ним!» І дарма. Бійці не сидять під відкритим небом, щоб їх краще було видно. Вони знаходять собі укриття, чи то в нірках, чи то в густій зеленці, поки така є. З «пташок» їх не побачити і це добре. На стрімах видно влучання в конкретний квадрат, а це не означає, що людина загинула. Уточнюється по рації, але вона може розрядитися чи пошкодитись.
Ви пишете: «А чого ви нічого не говорите про 18-те? Що приховуєте? Що там сталося?». Сталася війна і 17-го, і 18-го, і 19-го, і ще багато днів ДО та ПІСЛЯ(( Немає ніякої конспірології, змови чи таємниці. Просто війна...
Ви пишете: «Як ви могли не забрати тіло? Вам все одно! Ви відразу про нього забули!» Якщо ми не забрали тіло вашого бійця, значить не було такої фізичної можливості. Значить ублюдки вже «спалили» точку і пристрілялися по ній. Значить по ній прилітає так, що горить не лише земля, а й повітря. Значить ублюдки вже зайняли ту позицію. Вони не дурні і знають, що за одним тілом прийдуть четверо. Знають і чекають. І вже були випадки, коли гинули ті, хто приходив.
Ви можете мені не вірити, що кожен боєць, якого ми не змогли повернути, то постійний гострий цвях в мізках і в душі. Я зрозумію вашу таку позицію. Але дайте мені чесну відповідь на питання. Ви, правда, згодні з тим, щоб при спробі евакуації загиблого, ще четверо лягли поряд? Щоб і вони залишилися лежати, без шансів на повернення? Щоб ще чотири сім'ї вперися в сіру стіну відчаю і постійної нищівної туги?
Ми, нажаль, зможемо повернути тіла наших хлопців і дівчат та дізнатися про долі зниклих безвісти, лише після того, як останній ублюдок залишить нашу землю чи залишиться в ній. А у нас не так багато сил і нас не так багато. Тож, коли це буде - хтозна, бо НЕ НАС треба ненавидіти…(
Вибачте, коли щось не так… коли занадто прямо... Я мала це, нарешті, написати…"
Вірші сучасності. Лана Александрова
Автор: криворізька журналістка,Вікторія Сімкіна :
"Я довго не знала, як підійти до цього посту.
Не знаю і зараз… Тому, через важко і боляче, буду писати, як є…
Чим далі, тим більше бачу на всіх наших ресурсах коменти від рідних загиблих і зниклих безвісти. Часто це питання, як все сталося з проханням повідомити більше, ніж відповідальні органи і особи.
Не можу, бо більше не знаю…(((
А друга частина коментів – звинувачення. Що не забрали, не шукали, покинули… Це боляче до сірої стіни перед очима. Не порівнюю, це з болем рідних, в жодному разі. Це інше, але таке саме людське. Коли враження, що глухий кут.
Ще не прибрані речі, полишені в поспіху зборів; ще не сполоснута чашка після кави; ще в набраних номер висвічується, як «нещодавно»; ще розкладачка навпроти не зібрана і під нею рюкзак з позивним, написаний маркером; ще при формуванні груп на захІд, виникає протяг, адже втратили не лише побратима, а й сильну бойову одиницю А ти здригаєшся від звичної мелодії на телефоні, бо боїшся дзвінка рідних більше виходу на нуль. Бо не впевнений, що не почуєш звинувачення «не забрали, не шукали, покинули».
Я не знаю, як вам пояснити, щоб зрозуміли…
На кожній ділянці фронту криваво важко. Щодоби, лише над нашою ділякою, кружляє смерть в кількості близько 200-т fpv. А тут вона має багато облич. Настільки багато, що якби кожне з них можна було перетворити на маленький клаптик тканини, вийшла б багатошарова пов'язка навколо Землі.
Ви пишете: «При такій кількості спостерігаючих біля стрімів, не вірю, що не знаєте де мій син/чоловік/брат/батько! Не вірю, що не бачили, що з ним!»
І дарма. Бійці не сидять під відкритим небом, щоб їх краще було видно. Вони знаходять собі укриття, чи то в нірках, чи то в густій зеленці, поки така є. З «пташок» їх не побачити і це добре. На стрімах видно влучання в конкретний квадрат, а це не означає, що людина загинула. Уточнюється по рації, але вона може розрядитися чи пошкодитись.
Ви пишете: «А чого ви нічого не говорите про 18-те? Що приховуєте? Що там сталося?».
Сталася війна і 17-го, і 18-го, і 19-го, і ще багато днів ДО та ПІСЛЯ(( Немає ніякої конспірології, змови чи таємниці. Просто війна...
Ви пишете: «Як ви могли не забрати тіло? Вам все одно! Ви відразу про нього забули!»
Якщо ми не забрали тіло вашого бійця, значить не було такої фізичної можливості. Значить ублюдки вже «спалили» точку і пристрілялися по ній. Значить по ній прилітає так, що горить не лише земля, а й повітря. Значить ублюдки вже зайняли ту позицію. Вони не дурні і знають, що за одним тілом прийдуть четверо. Знають і чекають. І вже були випадки, коли гинули ті, хто приходив.
Ви можете мені не вірити, що кожен боєць, якого ми не змогли повернути, то постійний гострий цвях в мізках і в душі. Я зрозумію вашу таку позицію. Але дайте мені чесну відповідь на питання.
Ви, правда, згодні з тим, щоб при спробі евакуації загиблого, ще четверо лягли поряд? Щоб і вони залишилися лежати, без шансів на повернення? Щоб ще чотири сім'ї вперися в сіру стіну відчаю і постійної нищівної туги?
Ми, нажаль, зможемо повернути тіла наших хлопців і дівчат та дізнатися про долі зниклих безвісти, лише після того, як останній ублюдок залишить нашу землю чи залишиться в ній. А у нас не так багато сил і нас не так багато. Тож, коли це буде - хтозна, бо НЕ НАС треба ненавидіти…(
Вибачте, коли щось не так… коли занадто прямо...
Я мала це, нарешті, написати…"
www.facebook.com/share/p/16cNeXqt61/
1 month ago | [YT] | 8