Сейчас

💥💥💥https://youtu.be/610RhODPyAI

" У мене була клінічна смерть. У підвалі. Мене тягнули... Ну, я їх чув. Вони мене — ні. І я чув, що вони казали: один казав: «Все, бросай, його вже нема», а другий: «Та ні, я ще попробую». "


Він вижив там, де шансів не було. 18 березня 2022-го. Маріуполь. Ворожий танк розвертає ствол і пробиває стіни дев’ятиповерхівки, де веде спостереження Олег Токарь. Постріл. Уламки бетону. Вибух. Кров. Звестися на ноги не має сил, але саме в ту мить Олег чує голос сина: «Вставай». Олег тоді ще знав: його 15-річний син вже тиждень, як загинув! Разом з іншими членами родини під час обстрілу «градами». Побратим знаходь Олега та приводить допомогу. Далі ампутація руки та клінічна смерть. Евакуація гелікоптером з «Азовсталі». Ворожа ракета підбиває їх на зльоті, але гвинтокрил долітає до Дніпра. Далі два роки лікування й хімієтерапія в Іспанії. Але найстрашніше – звістка про загиблого сина. Після лікування Олег повернувся в Україну. Де тепер, завдяки «Серцю Азовсталі» у нього є власна квартира.
Символ, що навіть після пекла можна почати знову. Це історія про надзусилля жити — попри все.

2 weeks ago | [YT] | 5,336