Максим Бородін

Я завжди знав, що вмію писати тексти пісень, а вірші - ні.

Та певно бувають вийнятки.
Написав:

Чуєш, мамо моя, я незграбно упав.
На шляху розтягнувся всім тілом.
Під підошвами друзів дорожня крупа
Далі й далі собі шаруділа.

І кохана моя зникла десь вдалині.
Не помітила мого падіння.
Я і сам піднімусь - вже бував я на дні,
Просто ласки її захотілось.

Я упав і лежу - набираюся сил,
Не жаліюсь, не хничу в пилюку.
Я не буду ні в кого про поміч просить.
Я завчив твою, мамо, науку.

Люди йшли і дивились з усмішкою вниз
І раділи що вище за мене.
А я зуби стискав і ричав: «Ну зберись!
Ну вставай! Витри очі зелені…»

Ох, якби ти зі мною тут поруч була
Ти б тоді мені мовила ніжно:
«Наші душі сильніші за наші тіла.
Ти втомився мій, хлопчику книжний.»

Ти б забрала усе що так сильно болить
І сказала слова виліковні.
І за мить, за одну тільки самую мить
Серце ніжністю стало би повне.

Ти б зі скроні хустиною витерла кров
І сказала: Ну що ти, мій милий?
Коли вчився ходити - то падав і знов
Ти завжди піднімався. Ти сильний.

Насміялися люди і далі пішли.
Тихо сутінки впали на землю.
Я підвівся - дорога і я. Ні душі.
Треба йти - скоро буде вже темно.

Почорнів увесь світ. Ніч гуляє сліпа.
На своєму шляху заночую.
Чуєш, мамо моя, я незграбно упав.
«Я з тобою, синок, я все чую.»

2 months ago | [YT] | 730