Слова у саме серце... Прямісінько в душу!!!!!! Ніби щось із моїх думок і почуттів..... нарешті оформлене словесно.
1 week ago
| 0
Машенька, выжили! Мы должны продолжать выживать и беречь наших детей! Мы - Выстоим! Сегодня поспим🙏
2 months ago
| 2
сейчас многие через это проходят и мы все справимся, главное - верить только в хорошее и не думать о плохом. у вас есть прекрасная дочь ради которой нужно жить. все будет хорошо 🫂❤
2 months ago | 2
Чрму ви так боїтесь виїжджати? Бо насамперед це не страх не побачити своїх батьків чи місто в якому ви виросли! Завжди є опція приїжджати, або навіть перевезти родину. В вас говорить страх нової адаптації, бо прийдеться на початку обнулиться.
2 months ago | 2
Marichka Life
Я себе більше не впізнаю
Здається, я живу два життя.
Одне — це день. І це не життя. Це — існування. Це коли ти змушуєш себе щось робити. Усміхатись. Говорити. Працювати. Але це — лише картинка. Порожня оболонка.
І є інше життя — ніч.
Ніч, коли ми виживаємо. Під “шахедами”, під ракетами, під вибухами. Коли ти стискаєш зуби від страху, і єдине, чого чекаєш — слова: «відбій повітряної тривоги».
І щодня о п’ятій ранку я відкриваю вікна. Щоб дихати. Щоб почути пташок. Бо єдине, що ще живе навколо — це вони. Але світанку я не бачу. Бо небо — у диму, у вогні, у сірості.
Я змінилась. І я не впізнаю себе.
Немає планів. Немає мрій. Немає радості. Я не відчуваю себе живою. У мене немає серця, яке б’ється. Немає майбутнього. Немає «завтра».
Я стала жорсткішою. Злішою. Мовчазною.
Я не хочу говорити з людьми. Я не хочу стояти поряд. Мені нецікаво чути чужі історії, голоси, поради. Мене дратує все.
Я почала говорити матами. Це як єдина мова, яку ще може витримати моє тіло.
Мене трусить. Я нервую. Я втомилась.
Не кажіть мені «виїдь».
Я боюся, що якщо я виїду — то більше ніколи не повернусь. Ніколи не побачу батьків. Ніколи не зустріну тут свят.
І я не хочу просто «врятувати себе». Бо тут — все моє.
Я ненавиджу це життя.
І водночас тримаюсь за нього — з останніх сил.
2 months ago | [YT] | 325