The Psychologist

Кому належить тіло клієнта?

На інтервізії розглядали кейс жінки середнього віку. Колеги насамперед окреслили можливі соматичні причини стану: пременопауза, ендокринні зміни, збої в роботі щитоподібної залози. І тут же я згадала запит клієнтки: чому ви не направляєте мене на аналізи?

Хочу поговорити про те, чи має психолог право висувати гіпотези щодо фізичного стану, якщо сам клієнт про це не говорить.
Психотерапевт працює не з тілом як біологічним об’єктом, а з образом тіла в психіці, із суб’єктивним досвідом проживання тілесних змін. Юнг писав, що аналітик працює не з симптомом, а з людиною, яка страждає. Коли в простір терапії вводяться медичні припущення, зміщується сам фокус роботи: клієнт із суб’єкта, що досліджує свій внутрішній світ, опиняється в позиції об’єкта, з яким «щось не так». Для клієнта це може означати втрату відчуття безпеки та визнання власного досвіду. Він може переживати це як знецінення, як вторгнення, як повтор старого досвіду, де хтось знав краще, що з ним відбувається.

Фрейд розглядав аналітичну нейтральність як етичну основу методу: психоаналітик утримується від інтерпретацій, що виходять за межі психічного поля. Терапевтичний простір має дозволяти суб’єкту залишатися в контакті з собою, а не ставати об’єктом зовнішніх інтерпретацій.
Звісно, психотерапевт може м’яко поцікавитися, чи обговорювала людина свій стан із лікарем, — але не має права висувати медичні гіпотези, направляти до гінеколога чи «на аналізи». Це питання професійних меж і етичної позиції.

Тіло клієнта — не територія психолога.
І, мабуть, головне питання тут — кому в терапії належить право на знання і яке знання ми визнаємо істинним.

Авторка — психотерапевтка, групова аналітикиня Іванна Довженко.

6 days ago | [YT] | 7

The Psychologist

Мати як головний дилер: безкоштовно і довічно

Знайомий психіатр розповідав про роботу в приватному медцентрі з пацієнтами із залежностями. Чоловіки під сорок приходили на прийом разом із матерями. Матері найчастіше відмовлялися виходити з кабінету, сідали поруч, тримали за руку, перебивали, відповідали замість сина. Коли лікар просив зачекати в коридорі, з’являлися тривога, образа, аргументи на кшталт: «Він без мене розгубиться».

Гаразд, залишалася. Під час сеансу гіпнозу лікар просив вимкнути телефон і сидіти тихо. І рівно в той момент, коли пацієнт починав занурюватися, у матері щось падало, починало вібрувати, лунав кашель, шелест пакета. Іноді вона вставала, щось шукала. Такі епізоди траплялися надто часто, щоб вважати їх випадковими.

З аналітичної точки зору це опір. Не пацієнта — матері. Її психіка не витримувала навіть короткого відокремлення від сина. Поки він говорить через неї, зв’язок збережений. Щойно він починає занурюватися в себе, вона втрачає контроль. Це переживається як загроза розриву.

Така залежність формується задовго до речовин і адиктивної поведінки. Дитина стає головним об’єктом життя матері. Її труднощі дають їй відчуття потрібності. Його слабкість підтримує її ідентичність. Під виглядом турботи відбувається постійне вторгнення в його психічний простір. Вона наперед знає, що він відчуває, чого хоче, як йому краще. Рішення ухвалюються за нього. Тривога використовується як інструмент управління. Світ описується як небезпечний. Самостійність — як ризик.

Це симбіотична динаміка. Психічного відокремлення не відбувається. У дитини не формується стійка автономна позиція. Його «я» залишається залежним від материнської оцінки та схвалення. Мати не витримує дистанції, тому що вона зіштовхує її з власною порожнечею і страхом непотрібності.

Окремий чинник — слабка або відсутня батьківська функція. Йдеться не обов’язково про біологічного батька, а про психічну функцію, про умовного третього, який вводить межу між матір’ю та дитиною. Фігуру, що символічно каже: «Він не твій повністю. У нього є власне життя». Коли цієї функції немає, мати залишається єдиним центром, і розділення не відбувається. Дитина не виходить в окрему позицію, не вчиться спиратися на зовнішній світ.

У дорослому віці змінюється форма залежності. Замість матері з’являються речовини, азарт, стосунки, робота. Структура залишається тією ж. Людина не вміє витримувати самотність, фрустрацію, відповідальність. Вона шукає об’єкт, який замінить материнську опору.
Тому терапія загрожує всій системі. Якщо син стане автономним, матері доведеться зіткнутися з власною нереалізованістю і страхом самотності. Це запускає несвідомий саботаж під виглядом турботи. Випадкові перешкоди під час сеансу — як спосіб зберегти контроль.

У таких історіях залежність пацієнта є симптомом сімейної динаміки. Лікувати лише його — означає ігнорувати джерело проблеми. Поки мати живе його хворобою, залежність відтворюватиметься.

1 week ago | [YT] | 14

The Psychologist

«Інтернат» Сергія Жадана — очима психолога

Ця книга описує прифронтовий Донбас 2015 року, але водночас ставить універсальні питання: що відбувається з людиною, коли руйнується ілюзія безпеки? як змінюється сприйняття світу в межових ситуаціях?

Наш автор розібрав роман Жадана як психологічний кейс.
Це читання буде цікавим кожному, хто працює з травмою, тривогою та пошуком смислів у часи хаосу. thepsychologist.com.ua/ps/41gilu

4 months ago | [YT] | 2

The Psychologist

«Чужий: Земля», незважаючи на суперечливість концепції, став помітною серіальною прем'єрою цього літа — що, власне, тільки підтверджують мережеві баталії навколо перших епізодів. Серіал, що вийшов через п'ять років після перезавантаження франшизи «Чужий: Ромул», від творця антології «Фарго» (2014-2023) Ноя Хоулі зберігає ретрофутуристичний дизайн оригінального фільму «Чужий» (1977) Рідлі Скотта, несподівано змішуючи його з проблематикою іншого революційного сай-фаю легендарного британця «Той, що біжить по лезу» (1982). Що в серіалі добре, що не вдалося і чому образ ксеноморфа продовжує всіх хвилювати, розглянемо на нашому традиційному сеансі кіноаналізу - thepsychologist.com.ua/ps/s4d5ll

4 months ago | [YT] | 4

The Psychologist

Сексуальні фантазії нарциса: між всемогутністю і самотністю

Чому для нарцисичної особистості фантазія іноді важливіша за реальний досвід?
Чому образ партнера зводиться до «часткових об’єктів» — рук, тіла, техніки — а інтимність перетворюється на ілюзію контролю?
І що про це говорять сучасні дослідження у добу цифрових технологій?

У новій статті ми розповідаємо, як сексуальні фантазії відображають глибинні механізми психіки нарцисичної особистості та чому вони стають пасткою між самопідтримкою і неможливістю близькості.

Читайте повний текст на сайті The Psychologist - thepsychologist.com.ua/ps/waf47r

4 months ago | [YT] | 3

The Psychologist

Міф про Нарциса у дзеркалі Юнга

Нарцис, який не зміг відірватися від власного відображення, — чи справді це лише історія про самозакоханість?
У юнгіанському прочитанні дзеркало стає небезпечним порогом: за його сяйвом ховається Тінь, а спокуса зупинитися на поверхні породжує нарцисичну рану.

Чому ми так прагнемо бачити себе лише «ідеальними»? І що відкривається тим, хто наважується зазирнути глибше?

Читайте повний текст на сайті і дізнайтеся, як Юнг тлумачить цей архетип і що він може сказати про кожного з нас -thepsychologist.com.ua/ps/orvxpu

4 months ago | [YT] | 6

The Psychologist

«Атака на зв’язки» — одне з ключових понять Вільфреда Біона, що описує, як психіка клієнта несвідомо руйнує процес поєднання думки й почуття, аби уникнути нестерпного болю. У статті — розбір феномена, клінічний приклад і рекомендації щодо роботи з цим станом. Матеріал буде корисним психотерапевтам, які працюють із тяжкими межовими та психотичними організаціями, а також усім, хто цікавиться глибинним аналізом захисних механізмів. Читайте повний текст за посиланням - thepsychologist.com.ua/ps/docvvg

4 months ago | [YT] | 2

The Psychologist

Культ голлівудських кінозірок як втілення нарцисизму

Голлівудська кінозірка — це не просто актор чи акторка. Це дзеркало, в якому глядач шукає власний ідеал «Я». У цьому й полягає головний парадокс: зірка — не людина, а функція, сконструйована індустрією й підживлена нашими фантазіями.

Нарцисизм кіно полягає не лише в любові до відображення. Це залежність від проекції: від бажання бачити себе у грандіозному образі, який одночасно приваблює й віддаляє. Саме тому культ кінозірок «золотої епохи Голлівуду» був такою потужною машиною — він давав нам ідеал, якого ми самі не могли втілити.

У статті — як від Грети Гарбо до Меріл Стріп і Барбри Стрейзанд змінювалась сама природа кінозірки, і як за архетипами приховується драматична історія людського «Я».

👉 Читайте на The Psychologist thepsychologist.com.ua/ps/0y38xy

4 months ago | [YT] | 3

The Psychologist

Нарцис у кабінеті терапевта

Клієнт, який викликає у терапевта напруження, невпевненість чи навіть безсилля, часто несе в собі нарцисичну динаміку. Юнгійський підхід дозволяє побачити за фасадом грандіозності чи вразливості глибинний пошук контакту з власним Я.

У статті нашої постійної авторки Валентини Дикухи — про типи нарцисичних клієнтів, перенос і контрперенос, а також стратегії, які допомагають працювати з їхньою вразливістю.

👉 Читайте на The Psychologist thepsychologist.com.ua/ps/kjjj3g

4 months ago | [YT] | 3

The Psychologist

🎨 Нарцис у мистецтві: від міфу до модерну

Ми звикли думати про нарцисизм як про діагноз чи «токсичну рису», але саме слово народилося лише наприкінці XIX століття в психіатрії. Натомість образ Нарциса живе в культурі вже понад дві тисячі років.

Від Овідія, який уперше поєднав Нарциса й німфу Ехо, до Караваджо й Вотергауса, які бачили в ньому драму й трагедію. Від Далі з його «Метаморфозою Нарциса» до Германа Гессе та Клода Дебюссі. У кожну епоху він був іншим: юнаком, монахом, музичною тінню чи філософською притчею.

Це історія про самотність і відлуння, про дзеркало й пошук себе справжнього — до й після відображення.

👉 Читайте повну статтю: thepsychologist.com.ua/ps/9d7iy2

4 months ago | [YT] | 2