надія житниченко вірші і пісні

День Святого Миколая
білим снігом вже вдягає
І дерева, і поля,
стала мерзлою земля...

Діточки чекають свята,
Навкруги - спокус багато:
Ігри й гаджети новенькі,
І солодощі смачненькі...

Під подушку заглядають,
Та тихенько спать лягають,
А в листах до Миколая,
Кожен тихо
Кожне серце промовляє:

Нам смаколиків не треба,
Іграшки -залиш у себе...
Святий діду Миколаю,
Миру в тебе ми благаєм...

А смаколики - солдатам
Віднеси від нас - до хати
З святом ЗСУ вітай,
Святим духом огортай.

Хай повернуться додому,
Попри жахи, попри втому,
Хай зустріне їх родина,
І обійме мати сина,

Діточок обійме тато-
Ось тоді настане свято!

2 weeks ago (edited) | [YT] | 6

надія житниченко вірші і пісні

Тернопіль. Батьківське горе.

Колихаю тебе, мій Янголе,
Я в останній раз колихаю,
Моє горе безмежне батьківське,
І скорботі немає краю,

Вже тобі на боляче, сину,
Вже не страшно, і тихо-тихо....
Ти прости мене, Янголятко,
Не вберіг я тебе від лиха.

Як же жити, скажи я зможу,
Якщо ти - у сирій могилі?!
Спи, мій милий, і мій хороший,
Янголятком розправиш крила...

Вже тебе чекає сестричка,
Там на небі, де білі хмаринки...
Вірить хочу, а сиплють землю,
І стікають дощем сльозинки...

Там вже й мамочка ваша, сину,-
Їй тебе передам назавжди,
Так ти, милий, мій і не виріс...
Я не вірю, що це насправді!..

Це занадто боляче й страшно,
Як же зможу без вас я жити?!
Колихаю тебе, мій Янголе,
В цій війні за що гинуть діти?

Колихаю тебе, мій Янголе,
Я в останній раз колихаю,
Твої білу труну, як люльку я,
А війні цій немає краю....

1 month ago | [YT] | 0

надія житниченко вірші і пісні

Пам'яті жертв Голодомору

По лавам сплять голодні діточки,
Кружляють чорні ворони над полем,
І сповнилася відчаю земля,
Від сльоз людських і стогону, і горя..

Зайшлося знов від плачу немовля,
І тягнуть дітки ручки: "Їсти мамо...'
І сльози котяться по маминій щоці,
Та сили, щоб піднятись - їй не стало...

Немає хліба в хаті вже давно,
А знайдених зернят було так мало,
Вона сама не їла, а усе - до крихітки малятам віддавала.

Та вже зослабла - сил немає встать,
А діточки голодні все тихіше,
І перестало немовля кричать,
І відчаєм повисла в хаті тиша...

Так і заснули разом вічним сном
І мама і знесилена дитина,
Їх світло огортало і тепло,
Коли тіла складали біля тину...

І босоніж до Раю увійшли
Невинні душі, прирекли яких на муки,
Там було світло,...й теплий свіжий хліб
Їм янголи вкладали тихо в руки...

P.s.Ти свічку запали, і помолись
За кожну закатовану родину,
І на столі для тих, хто жив колись,
Залиш святу омріяну хлібину....

1 month ago | [YT] | 0

надія житниченко вірші і пісні

До Дня пам'яті жертв Голодомору

Ми пам'ятаємо вас, рідні і далекі,
Пра - прабабусі і прадідусі,
Від голоду нещадного померлі,
Бо ми - частинка вашої душі.

Ми ті - що проросли через століття
Із ваших сліз, молитв, із небуття,
Ми ті, хто щиро так і так відверто
За вас усіх продовжують життя.

Весь біль і відчай ваш перетворивши в силу,
І в ненависть до наших ворогів,
З'єднались ми, щоб захистить країну,
Укотре від закровлених "братів"...

Ми пам'ятаємо, і в пам'яті цій сила,
Яка до перемоги нас веде,
До миру, щоб не плакала дитина,
І голоду не бачила ніде...

Ми пам'ятаємо вас, рідні і далекі,
Пра-пра бабусі і прадідусі,
Бо свічкой незгасимою у серці
Для нас ви стали вже давно усі,

І в день скорботи й пам'яті загиблих,
Приречених на муки при житті,
Ми обіцяємо, що будемо щасливі,
Із миром в серці і із хлібом на столі!

1 month ago (edited) | [YT] | 0

надія житниченко вірші і пісні

День 7ноября - грустный день календаря,-
Два народа бьют друг друга,
Все святыни - на поругу,
Всё разрушить, сжечь дотла,-
Прям девиз той, что была,
Пели в песне мы когда-то,
Жгли уже не раз, ребята,
Всё крушили, всё ламали,
Но счастливей-то не стали...

Уваженью б научиться, мовы, нации, традиций,
Памяти отцов, детей,-
Метод вовсе не плетей,
Разрушать и бить умеем,
Только вот потом ли склеем?

1 month ago | [YT] | 0

надія житниченко вірші і пісні

Сегодня мне на глаза попалось объявление о том, какие цветы лучше покупать в дом. ЦВЕТЫ!..

В ДОМ!... И тут нежданно нахлынуло...😭😭😭

  Наверное огромную потерю в виде СВОЕГО дома не возможно пережить сразу и целиком ( особенно, когда ты вообще ещё находишься на стадии отрицания), и вот такие маленькие детали ещё долго будут выбивать нас из "колеи", чтобы мы могли оплакать их каждую по отдельности.

  И сейчас память подбросила мне картинку, как мы, немного напуганные, но с четкой уверенностью, что вернёмся "через две - три недели", пакуем сумки, а горшки с цветами компактно установлены в ванной, в тазы с водой, и на тот момент это было меньшее, что вызывало у меня волнение.  А вот сейчас я вспоминаю их, и  понимаю, что скучаю даже за своими цветами: за драценой, которую с любовью выращивала почти десять лет, и появление которой связано у меня с определенным событием в моей жизни, за толстым кактусом, который мне подарили, когда я была ещё совсем юной;), за всем этим небольшим зимним садом, который радовал глаз и наполнял комнату кислородом... Иногда даже возникает порыв пойти и купить себе новых цветов, и уставить ими свою съёмную квартиру, но потом я понимаю, что цветы на сегодняшний день не самое необходимое для меня ( живя на съёмном жилье, учишься расставлять приоритеты), да и самое главное - а как я их ПОТОМ ОПЯТЬ буду перевозить?! И продолжаю любоваться на искусственную орхидею в горшочке прежних владельцев квартиры.
  
Когда -нибудь у меня обязательно будет дом. Свой, старенький и разбитый войной ( а вдруг, каким-то чудом этот ужас когда-нибудь всё-таки прекратится!) или новый ( ну или почти новый)), светлый и просторный в тихом и безопасном месте. И я сразу же куплю уже "взрослую" драцену, толстый кактус, огромную "лиану" и парочку цветущих орхидей) И наверно, даже "китайскую розу", которая росла огромным деревом у моей мамы и расцветала нежнейшими красными бутонами обязательно на какой-нибудь праздник...  А ещё у мамы был фикус, который приходилось обрезать, так как он уже упирался в потолок, цветущие орхидеи в гостиной, и десяток сортов роз во дворе. 

    Моя мама вообще очень любит цветы. Уже теплой весной всё, что можно высадить на улицу, перебиралось поближе к розам, тюльпанам и "петухам", вывешивалось на подвесных кашпо во дворе. А когда летом расцветал древовидный белый пион, его аромат заполнял не только двор, но и частично улицу) А сам дом был увит белой вьющейся розой, которой уже давно стали тесны сделанные отцом арки и перголы, и которая белыми, словно свадебными, гроздьями цветов свисала над нашими головами. Это было неимоверно красиво! Плачет ли мама за своим домом-садом? Я думаю, ей тяжелее, чем мне. Так как я, в силу своего неиссякаемого оптимизма верю в лучшее до последнего ( Надежда умирает последней)), и наверное, только сейчас начинаю осознавать потерю,  моя мама наоборот, свой отъезд оплакала ещё   задолго до того, как пришлось принять это непростое решение. И да, она всё - таки украсила подоконник своей съемной квартиры горшочками с "калачиками") .

   А я, которая ещё не решилась покупать цветы в горшочках, притащила огромное "денежное дерево", которое кто-то оставил умирать на улице.  Я долго ходила мимо него, говоря себе: он слишком большой и тяжёлый, его обязательно кто-то заберёт... Но когда увидела, что горшок уже разбит, а дерево грустно лежит на земле, сердце моё дрогнула, и , положив ценный груз в огромный пакет, я его всё -таки забрала) Пока что живёт в пластиковом ведре, любезно подаренном одной хорошей женщиной, а я любуюсь цветущими кустами роз у нашего дома и вспоминаю свои... И думаю, что несмотря на обстрелы и разрушения, моя зимнестойкая алая красавица, наверное, до сих пор цветет на улице, пробиваясь сквозь ворох     прошлогодних и свежих листьев... Тяга к жизни, она такая...

1 month ago | [YT] | 2

надія житниченко вірші і пісні

1 year ago | [YT] | 1

надія житниченко вірші і пісні

1 year ago | [YT] | 4