A Space for Musical Healing ✨
Music is the universal language of the world. God gave us music to lead people to Him. True art is a creative spirit, and the spirit of creativity is the Holy Spirit. Music begins where words end; it flows from heart to heart to heal your souls.
🌍 Our universe in numbers:
• Over 6,700 music videos and more than 270 artists from Japan, Germany, the UK, the USA, Canada, Australia, and Ukraine.
• Listeners from 50–90 countries spend up to 2,500 hours here each month.
🚫 Non-commercial statement:
This channel is strictly non-commercial. I refuse monetization on principle. My art is not for sale, for I did not come into this world for money, but to walk the path of music. This is my selfless gift to you. After all, a person is defined not by the body, but by the soul. 🙏🎵
All rights belong to the respective authors; no copyright infringement is intended.
Володя Калугін
Народження: 24 вересня 1929 р. (96 років), Куопіо, Фінляндія
Нагороди: Pro Finlandia
Дружина: Каріна Нордлунд (в шлюбі з 2005) Вейкко Ахвенайнен — один із найвідоміших у світі виконавців акордеону. За свою кар'єру він виступав у 40 країнах, включаючи колишній Радянський Союз, Китай, Японію, Сполучені Штати, країни Північної Європи та Європу.
З 1957 року він зіграв близько 5000 сольних концертів по всьому світу, наприклад, у залі Чайковського в Москві, Філармонії в Санкт-Петербурзі, залі Паризької консерваторії, концертному залі Пекінського університету та, звичайно ж, у незліченних місцях по всій Фінляндії.
Вейкко Ахвенайнен також зробив акордеон відомим як сольний інструмент у симфонічних оркестрах. Він виступав як соліст, зокрема, в оркестрах Гельсінкі, Таллінна, Лахті, Турку та Тампере, Симфонічному оркестрі Шведського радіо та Мічиганського симфонічному оркестрі в США.
За свою кар'єру він зробив 1063 записи, що робить його найпопулярнішим виконавцем Фінляндії. Він також написав багато підручників з акордеону та склав і аранжував майже тисячу п'єс для акордеону. Він також написав симфонічні та камерні оркестрові твори.
9 months ago |[YT] | 2
View 0 replies
Володя Калугін
Маестро Паулсу — 90: сьогодні для нього співає вся країна Укpaiна
Маестро Раймонд Паулс
12.01.26 10:50
Автори: Anastasija Ružanska (Programmas vadītāja), Редакція LSM.lv
Його пісні співає й знає вся країна. Їх співають далеко за її межами. Композитор, чиє ім’я не просто знайоме кожному. Він — культурний код, наша музична ДНК. Під його мелодії зі старих платівок ми зростали, засинали під його колискові, дорослішали, одружувалися, а потім заколисували власних дітей, тихенько наспівуючи: «За пічкою співає цвіркун…». Його ім’я — мов пароль, що відчиняє двері. І сьогодні йому співає вся країна.
Пролог. Або як обійняти Паулса?
Що ближчою ставала дата — 12 січня, — то частіше звучало запитання:
— Ну що, з Паулсом щось робитимеш? — маючи на увазі, чи планую я інтерв’ю з нагоди ювілею.
А я не планувала. Я одразу знала, що не буду.
Ми зустрілися в жовтні. Я знімала сюжет до 100-річчя Латвійського радіо й перехопила Маестро під час репетиції там, у Першій студії, щоб записати з ним інтерв’ю. Записала. А потім довго думала…
Ми говорили про радіо, про часи його молодості, про імена, які він запалив, про пісні, які написав, і про те, як важко сьогодні знайти таланти. А потім камера вимкнулася. А він залишився сидіти… Він, який завжди поспішає якнайшвидше позбутися цих набридлих запитань, закінчити зйомку й утекти у свої справи. Він, якому всі ці нескінченні інтерв’ю остогидли до смерті… Але він сидів далі. І вже під вимкнену камеру, дивлячись наче крізь усе, раптом продовжив говорити:
— Ну що ви питаєте, як у мене справи… Ну що я можу вам розповісти… Погано в мене справи, сумно… За цей рік я поховав сестру, Лана моя пішла… Ну от що я можу вам розповісти… Втомився я… Погано мені…
Мені здалося, що в його очах стояли сльози. Я сама розплакалася. І, плюнувши на професійний етикет і особисті межі,просто обійняла його.
Не стрималася. Єдине, що змогла сказати:
Маестро, ми вас дуже любимо.
Після цього компромісу між журналістським і людським уже не було: я більше не хочу його турбувати, не хочу вибивати інтерв’ю, втомлювати запитаннями. Єдине, що мені хотілося зробити сьогодні, — обійняти його. Усією країною.
Пожежники з гітарою
1min
Пожежникам я зателефонувала першими. І, чесно кажучи, без особливої надії. Просити суворих рятувальників заспівати «пісеньку» (як сам Маестро часто називає свою творчість)… шансів було небагато. Але ім’я «Паулс» — це пароль, що відчиняє двері.
— Ми спробуємо організувати, — відповіла телефоном прессекретарка в середині грудня.
«Ми готові — приїжджайте!» — передзвонила вона буквально за кілька днів.
І ось вони — сильні й сміливі — стоять на тлі машин із мигалками й співають під гітару: Viss nāk un aiziet tālumā… Співають красиво. Зворушливо…
З людьми в білих халатах шансів теж, здавалося, було небагато. Дзвонити в пологовий будинок, відривати лікарів від життєво важливого процесу з проханням: «Заспівайте!» — ну, таке…
— Нічого не можу обіцяти, але спробую запитати, — відповіла мені прессекретарка Байба.
Я вже особливо не чекала, і тут — відповідь:
«У нас якраз наступного тижня різдвяний концерт, Каспарс Земитис (гітарист) приїде виступати. Приїжджайте — будуть вам і лікарі, і музикант з гітарою…»
Приїхали. У конференц-залі пологового будинку — святковий концерт. На сцені музиканти виконують фінальну композицію, а потім Земітіс оголошує зі сцени:
— А тепер, дорогі лікарі, ми всі разом встаємо й ідемо у фойє заспівати з вами пісню для нашого Маестро.
І ось вони — кілька десятків працівників пологового будинку — мов за помахом чарівної палички встають і йдуть співати для нього. Нашого Маестро! І знову цей магічний пароль із п’яти літер — «Паулс» — спрацював!
Цікаво: за ті пів години, що ми знімали, скільки дітей встигло з’явитися на світ? А може, когось із них назвали Раймондом?
Великий світ Паулса
2min
「百万本のバラ」 — здогадуєтеся, що тут написано? Не володієте японською? Тоді інакше: яка пісня Паулса стала одним із супергітів країни Вранішнього сонця?
Пісня Dāvāja Māriņa — «Мільйон червоних троянд» — найвідоміша й найпопулярніша у світі пісня Раймонда Паулса на вірші Леона Брієдіса. У російському перекладі Андрія Вознесенського. Пісню перекладали й виконували десятками мов — фінською, угорською, шведською, японською, корейською, в’єтнамською, перською, польською та багатьма іншими. В країнах Азії вона стала одним із найпопулярніших хітів.
Ця пісня стала містком між батьківщиною та Латвією для найвідомішого японця нашої країни — Масаки Накаґави.
Уперше до Латвії Масаки потрапив у 2014 році, коли приїхав сюди разом із групою японських студентів. Відтоді, каже він, поглядаючи на свою наречену-латвійку, любов до Латвії лише зростала.
«Уперше в Латвії я був десять років тому й навіть не знав, що це за країна, але там я почувався як удома. Я їв хлібний суп, холодний суп — було дуже смачно, а латиська мова звучить дуже красиво, як мелодія. Тоді я дуже захотів зрозуміти вашу культуру, і тепер вивчаю латиську мову», — згадує Масаки.
А ще він активно виступає на сцені.
І здогадайтеся, яку пісню в його латвійсько-японському виконанні публіка чекає найбільше?
.
Співають пожежники, співає поліція, співають лікарі, пілоти, школярі, вчителі, діти й старі, співають прості люди на вулицях. Усім їм потрібно було сказати лише одне чарівне слово — «Паулс». Усі ми просто хотіли обійняти Маестро цього дня. Усією країною. Раймонд Паулс зіграв із «Київськими солістами» і сказав «Ні всім війнам!»
9 months ago (edited) |[YT] | 3
View 0 replies
Володя Калугін
Талановита людина музикант Євгеній Дмитрович Дога ( рум. Eugen Doga ; 1 березня 1937 , Мокра , Молдавська АРСР [ 1 ] -- 3 червня 2025 року [ 2 ] , Кишинев [ 2 ] ) -- радянський , молдавський і російський композитор , педагог 8 . Лауреат Державної премії СРСР ( 1984 ).
4.1.1 Вальс із кінофільму «Мій ласкавий і ніжний звір»
4.2 Концертна діяльність
5 Пісні
6 Інструментальні кінохіти
7 Композиторська фільмографія
7.1 Участь у фільмах
8 Книги та фільми про Євгена Догу
9 Примітки
10 Посилання
Біографія
Народився 1 березня 1937 року в селі Мокра Рибницького району Молдавської АРСР (нині територія невизнаної Придністровської Молдавської Республіки ). Батько загинув на Великій Вітчизняній війні . Будучи ще дитиною, Євген любив слухати сільський оркестр, намагався щось вигадувати йому.
Після закінчення семирічної школи вирушив до Кишинева, де з 1951 по 1955 рік навчався в Музичному училищі імені Штефана Няги (нині Музичний коледж імені Штефана Няги ) за класом віолончелі . Директор училища Д. р. Гершфельд не тільки прийняв його, незважаючи на повну відсутність попередньої підготовки, але й поселив спочатку у своїй квартирі. У 1959 році дебютував як аранжувальник в оркестрі молдавської народної музики «Тарафул» під керівництвом Ісідора Бурдіна .
В 1960 закінчив Кишинівську консерваторію імені Г. Музическу (нині Академія музики, театру та образотворчих мистецтв) за класом віолончелі у Г. С. Хохлова, в 1965 - за класом композиції у С. М. Лобеля і М. Р. Копитмана [ 3 ] .
У 1957-1962 роках - артист оркестру Молдавського радіо та телебачення. Паралельно з навчанням займався оркеструванням творів молдавських композиторів і напівпрофесіоналів, і навіть класиків, як-от Е. Григ , Д.Д. Шостакович та О. Хачатурян . Кар'єрі музиканта завадив параліч лівої руки [ 4 ] .
1 січня 1957 року вперше його твір «Новорічна пісня» ( Cântec de anul nou ) було виконано на молдавському радіо дитячим хором та оркестром під керуванням Ш. Аранова [ 5 ] . Восени того ж року його однокурсниця, майбутня оперна примадонна Марія Бієшу дебютувала з його піснею «Біла квітка саду» ( Floare dalbă de livadă ) [ 6 ] на молдавському телебаченні. 1963 року створив свій перший струнний квартет.
Після закінчення консерваторії два роки не писав музику [ 7 ] , захопився теорією музики , написав і видав підручник для студентів [ 8 ] .
У 1962-1967 роках викладав композицію в Музичному училищі імені Ш. Няги, а в Музичному училищі імені Є. Кокі – теорію музики. У ці роки працював музичним редактором у видавництві «Книга Молдови» (Кишинів). Член КПРС з 1976 року [ 9 ] .
З 1977 читав курс лекцій «Робота з композитором» для слухачів Вищих курсів сценаристів і режисерів [ 10 ]
Крім композиторської творчості постійно займався концертною та громадською діяльністю.
22 жовтня 1998 року отримав громадянство Російської Федерації [ 11 ] .
Громадська діяльність
Член Спілок композиторів Молдавської РСР (1966) та Спілки композиторів СРСР (1974). Член Спілки кінематографістів Молдавської РСР (1968) та Спілки кінематографістів СРСР (1975).
У 1967-1972 роках - член репертуарно-редакційної колегії Міністерства культури Молдавської РСР.
У 1987—1991 роках — член Комітету з Ленінських та Державних премій СРСР при РМ СРСР .
Депутат Верховної Ради Молдавської РСР 9-11 скликань. Народний депутат СРСР [ 12 ] від Чимишлійського національно-територіального виборчого округу № 288 РСР Молдова (1989-1991), член Комітету Верховної Ради СРСР з науки [ 13 ] .
Справжній член Академії наук Молдови (1992).
З 2001 року – постійний голова журі Всеросійського руху «Обдаровані діти Росії». 2010 року — голова журі фестивалю «Перемога — у строю поколінь» та фестивалю сімейних театрів. З 1997 по 2002 рік працював із дітьми дошкільного віку в будинку, в якому мешкав, — ансамбль «Крилатські козявки».
Член президії опікунської ради ООД «Обдаровані діти – майбутнє Росії». Член Громадської Ради Комісії з громадських нагород та питань увічнення (Росія). Член Об'єднаної президії МАОН, МАМ та МАКИ (Росія). Член Ради Російської музичної спілки (2017).
Протягом усієї творчої діяльності проводив просвітницькі концерти, брав участь у благодійних концертах.
Постійно брав участь у журі численних музичних та кінематографічних конкурсів та фестивалів у Росії та за кордоном: Фестиваль «Дух вогню» ( Ханти-Мансійськ , Росія ), Кремлівський кадетський бал (Москва), Міжнародний кінофестиваль « Бригантина » ( Мердянський , Україна ) Educaţiei ) у Яссах , міжнародний кінофестиваль « Золотий Вітязь », Всеросійський благодійний «Російський дитячий бал — маскарад книжкових героїв», Фестиваль художньої творчості ветеранів «Перемога одна на всіх», Фестиваль «Побачення з Росією», Федеральний літературний фестиваль «Рус і Російська література».
Наш час
Євген Дога у Відні, грудень 2015
Жив із сім'єю в Москві в районі Крилатське [ 14 ] та в Кишиневі.
У 2012 році відбулися ювілейні концерти у Великому залі Московської консерваторії [ 15 ] , концертному залі Ateneul Român ( « Румунський Атеніум ») у Бухаресті , Національному палаці в Кишиневі, в 2013 - Казахстані , в 2014 - Том Бухарест та інші.
У 2014 році його вальс «Грамофон» виконувався в залі «Ateneul Român» на щорічному нагородженні Румунської академії за визначні досягнення у галузі культури, науки та освіти поряд із творами В.А. А. Моцарта , Дж. Енеску , І. Штрауса та А. Бородіна [ 16 ] [ 17 ] .
Продовжував і громадську діяльність. У 2012 році створив Міжнародний Фонд «Домінанта» [ 18 ] . У 2014 році в Кишиневі відкрив Музичний салон «Eugen Doga» [ 19 ] , де, за словами композитора, збиратимуться близькі за духом люди, музиканти, політики, художники, бізнесмени, будуть проводитися музичні вечори.
2007 та 2017 роки, коли композитор відзначав свої 70-річний та 80-річний ювілеї, були проголошені у Молдові Роком Євгена Доги [ 20 ] [ 21 ] .
У Кишиневі його ім'ям названо музичну школу і вулицю [ 22 ] .
1 year ago |[YT] | 9
View 1 reply
Володя Калугін
Василь Зінкевич відзначає ювілей йому сьогоднi 80 рокiв цікаві факти про легенду української естради
1 травня, 2025, 09:39
Василь Зінкевич відзначає ювілей: цікаві факти про легенду української естради
Василь Зінкевич народився в селі Васьківці Хмельницької області
Свій творчий шлях Василь Зінкевич розпочав не як співак, а як талановитий танцівник і дизайнер сценічного вбрання
Сьогодні, 1 травня, Народний артист, Герой України, фронтмен ВІА «Смерічка» й «Світязь» Василь Зінкевич відзначає день народження. Естрадному співаку виповнилося 80 років. «Главком» розповідає про життя Василя Зінкевича та його творчий шлях.
Біографія Василя Зінкевича
Свою творчу дорогу Василь Зінкевич розпочав не як співак, а як талановитий танцівник і дизайнер сценічного вбрання.
Свою творчу дорогу Василь Зінкевич розпочав не як співак, а як талановитий танцівник і дизайнер сценічного вбрання.
фото з відкритих джерел
Василь Зінкевич народився в селі Васьківці Хмельницької області. Його мати, Ганна Прокопівна, працювала в колгоспі, але завжди знаходила час для улюбленої справи – вишивання, у якій досягла великої майстерності. Вона також вміла створювати квіти з підручних матеріалів, і саме ця творча атмосфера згодом вплинула на вибір першої професії Василя.
Батько, Іван Харитонович, був ветеринаром і мав гарний голос. Він керував церковним хором і, за словами матері, передав синові любов до мистецтва та здібності. Ще в дитинстві Василь зробив удома імпровізовану сцену, на якій танцював, а згодом, уже в шкільні роки, активно брав участь у художній самодіяльності.Після школи Зінкевич навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка на спеціальності «художня обробка металу». Навчання довелося перервати: у 1966 році Зінкевича призвали до армії.
фото з відкритих джерел
Повернувшись зі служби в армії, Зінкевич приїхав до Вижниці, щоб завершити навчання в художньому училищі прикладного мистецтва. Саме тут він очолив народний ансамбль танцю «Смеречина» як художній керівник. Окрім постановок танців, він самостійно створював сценічні костюми для всього колективу.
Творчі роботи Зінкевича отримали широке визнання: деякі з хореографічних композицій увійшли до Золотого фонду українського мистецтва, а розроблені костюми демонструвалися на виставках у Парижі. Однією з найвідоміших його постановок стала «Буковинська мозаїка».
Ще в студентські роки Василь Зінкевич проявляв себе як новатор у сфері моди — він поєднував народні елементи з сучасними силуетами, створюючи унікальні сценічні костюми. За його ескізами шили вбрання для творчих колективів, що вирізнялися своєю стилістичною оригінальністю.
Василь Зінкевич/«Забудь печаль»
Ансамбль «Смерічка»
У 1966 році молодий композитор Левко Дутковський, прагнучи зруйнувати шаблони радянської естради, створив при Вижницькому районному Будинку культури музичний ансамбль нового типу. Він назвав його «Смерічка» – на честь вічнозеленої ялинки, символу Карпатської молодості та краси. Колектив мав незвичне для того часу звучання: три електрогітари (соло, ритм, бас), ударна установка та електроорган. Ансамбль почав виконувати музику в стилі біґ-біт – це був сміливий мікс народної мелодики з елементами попу, року, гуцульського й буковинського фольклору.
«Смерічка» швидко здобула популярність серед молоді. На вечори у Вижницький Будинок культури приїжджали люди з навколишніх районів та з Чернівців, щоб танцювати під рок-н-рол, твіст, шейк і блюз. Місцева влада, зокрема Вижницький райком комсомолу на чолі з Феліксом Карчевським, підтримала новий рух. Атмосфера у Будинку культури була живою – молодь почувалася вільно, сама дбала про порядок і підтримувала дух спільноти.
Василь Зінкевич став першим солістом-чоловіком у жіночому колективі ВІА «Смерічка». Через роки в одному з інтерв’ю Дутківський скаже: «Василь взагалі не мав уявлення про спів. Те, що Зінкевич зробив за своє життя у вокалі, – яскравий приклад працелюбності для самоутвердження. За це низько схиляю перед ним голову».
Ансамбль «Смерічка» був маловідомим у 1971 році у Москві, що навіть його назву тоді протитрували з помилками
Ансамбль «Смерічка» був маловідомим у 1971 році у Москві, що навіть його назву тоді протитрували з помилками
фото з відкритих джерел
За рік після Зінкевича до «Смерічки» приєднується молодий співак Назарій Яремчук і розпочинається золотий час ансамблю. Тріо Зінкевича, Івасюка та Яремчука стало відомим на весь Радянський Союз після виконання «Червоної рути» у фіналі «Пісні року-1971» у Москві.
За словами Левка Дутковського, організатори концерту в останній момент несподівано скасували виступ усього ансамблю, дозволивши виступати лише солістам під супровід оркестру. Композитор переймався, що для Назарія та Василя, які ще жодного разу не співали на такій великій сцені, це буде надто хвилюючим випробуванням. Щоб підтримати їх, він звернувся до автора пісні Володимира Івасюка з проханням вийти на сцену разом із ними.
Перший український мюзикл
Того ж року, після успішного дебюту пісні, на телеекрани виходить перший український музичний фільм – телемюзикл «Червона рута», знятий режисером Романом Олексівим. Зйомки проходили в мальовничому карпатському містечку Яремче, а музику до стрічки написав Володимир Івасюк.
Софія Ротару та Василь Зінкевич у мюзиклі
Софія Ротару та Василь Зінкевич у мюзиклі
фото з відкритих джерел
За сюжетом, у поїзді, що прямує в Карпати, випадково знайомляться двоє молодих людей – гуцулка Оксана та шахтар Борис. Їхня історія кохання розгортається через пісні, які герої дарують одне одному. У ролі Оксани знялася Софія Ротару, а образ Бориса втілив Василь Зінкевич.
Василь Зінкевич разом з Аллою Дутковською, дружиною Левка Дутковського, створив сценічну колекцію костюмів «Горянка» для солістів ВІА «Смерічка», у якій акцентували поєднання білого та червоного кольорів. У дизайнерському доробку Зінкевича також – костюми для Софії Ротару, Ансамблю Вірського, Київського мюзик-голу, гуртів «Смерічка» та «Світязь».
Зінкевича, Івасюка та Яремчука єднала не лише сцена, а й справжня дружба – вони разом ходили в гори. Після загибелі Івасюка Зінкевич із Яремчуком попри заборони відвідали його похорон, який став актом непокори радянській владі.
Василь Зінкевич, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук
Василь Зінкевич, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук
фото: Збруч
На піку популярності «Смерічка» давала до чотирьох концертів на день. Ансамбль під керівництвом Дутковського першим почав впроваджувати в Україні західну музику, що викликало невдоволення партійної номенклатури. Особливої критики зазнали після виходу телефільму «Виступає ансамбль «Смерічка», знятого естонським телебаченням у 1975 році. Після цькувань на партзборах Зінкевич покинув колектив і переїхав до Луцька.
ВІА «Світязь»
У Луцьку він став солістом ВІА «Світязь» під керівництвом Валерія Громцева. Колектив швидко здобув популярність, а Зінкевич став одним із найвідоміших українських співаків. Він захоплювався фольклором, створював сценічні костюми та знімався у фільмах-концертах, зокрема: «Мелодії голубих озер», «Червона Рута», «Музика весни». У його виконанні відомими стали пісні Івасюка («Тільки раз цвіте любов», «Світ без тебе») та інші хіти, що стали класикою української естради – «Тече вода», «Кличу тебе», «Скрипка грає», «Забудь печаль».
У 1986 році, вже маючи звання заслуженого артиста України і народного артиста України Василь Зінкевич вирішує здобути другу освіту – і навчається в Рівненському інституті культури на режисера.
Зінкевич дав концерт у 2021 році в київському «Палаці Україна»
Особисте життя
Про особисте життя Василя Зінкевича відомо небагато, оскільки він не ділився подробицями з журналістами. Співак має двох синів, Богдана та Василя, які також зайнялися музикою, але в різних жанрах. Василь-молодший разом із Сашком Положинським створив гурт «Тартак», а Богдан, відомий під псевдонімом Zinchek, був клавішником гурту «Основний показник».
Творчість Зінкевича отримала визнання держави – він є почесним громадянином Луцька, Герой України, лауреат Державної премії Шевченка, має зірку на «Алеї зірок» у Києві та багато інших нагород.
Зінкевич – самітник, артист, який завжди уникав уваги ЗМІ. Колеги співака в один голос підтверджують: Василь Іванович тікає від публічності десятиліттям, найближче коло виконавця – вкрай вузьке. Проте «Главкому» вдалося поспілкуватися з Василем Зінкевичем кілька разів. Маестро завжди доброзичливо відгукувався, спілкувався, ділився переживаннями, творчими планами, проте на прохання про велике інтерв’ю, яке очікує, без перебільшення вся країна, завжди ввічливо відмовлявся. Говорив: «Ще не час».
12 квітня маестро мав з’явитися на концерті, присвяченому ювілею поета-пісняра Вадима Крищенка. Проте песимістичні прогнози відомого хітмейкера, який святкував своє 90-річчя, збулися: Зінкевич не приїхав.
В останні роки Василь Іванович нечасто тішить публіку своїми виступами на сцені. Проте у передювілейний рік артист зробив виняток: він відгукнувся на ідею свого друга, народного артиста Івана Поповича і гастролював з проєктом «Дві легенди».
Співаки попри поважний вік відпрацювали шість спільних концертів. Більшу частину виступів пройшли у Львівській опері, також був анонсований перший концерт проєкту у столиці, однак продаж квитків було припинено буквально ж відразу після його старту.
У матеріалі «Главкома» «Найзагадковіша суперзірка України – Василь Зінкевич» читайте про шлях артиста на сцену та відгуки його колег.
До слова, 4 березня виповнилося 76 років від дня народження славетного буковинця, Героя України Володимира Івасюка. Доля виділила легендарному композиторові лише 30 років. За таке коротке життя він написав майже 150 пісень, а ще – камерні твори, симфонічні сюїти, музику до театральних спектаклів. Був професійним лікарем, неординарним живописцем. Грав на скрипці, фортепіано, гітарі, віолончелі.
1 year ago |[YT] | 6
View 1 reply
Володя Калугін
Персі Фейт (англ. Percy Faith; 7 квітня 1908, Торонто — 9 лютого 1976, Енкіно) — канадський аранжувальник і диригент[2] відомий аранжуваннями на естрадні та різдвяні стандарти, лауреат премії Ґреммі.
Біографія
Народився і виріс у Торонто, Онтаріо, Канада
У 1933 по 1940 виступав в музичних програмах у прямому ефірі Канадської телерадіокомпанії.[3] На початку 40-х років Фейт була керівником оркестру програми «Задоволений гвоздикою» на NBC.[4] У 1948—1949 роках він також був керівником оркестру в програмі радіо CBS «The Coca-Cola Hour».
У 1945 році він став натуралізованим громадянином США, зробив багато записів для «Голосу Америки».
Найвідомішими стали його записи — «Delicado» (1952), «The Song from Moulin Rouge» (1953) і «Theme from A Summer Place» (1959)[2] які отримали премію «Ґреммі» у номінації найкращий запис року в 1961.
Фейт також писав музику до кінофільмів та був номінований на премію «Оскар» за аранжування пісні до музичного фільму «Доріс Дей», «Love Me or Leave Me».[3]
21 альбом Персі Фейта потрапив до хіт-параду Billboard Hot 200 до 1972 року, що зробило його одним із найуспішніших авторів свого часу.
1 year ago |[YT] | 10
View 0 replies
Володя Калугін
Вiтаємо-84 талановитий музикант Георге Замфір (рум. Gheorghe Zamfir, [ˈɡe̯orɡe zamˈfir]; нар. 6 квітня 1941, Геєшті, Димбовіца, Румунія) — румунський музикант наїст, композитор, винахідник. За час своєї 56-річної кар'єри Замфір здобув 120 золотих і платинових альбомів, загальний наклад яких складає більше ніж 120 мільйонів альбомів.
Життєпис
Георге Замфір спочатку планував стати акордеоністом, однак уже у віці 14 років почав грати на флейті Пана (свирілі) як самоук. Свою освіту продовжив у Академії музики в Бухаресті, де був учнем Феніке Луки (рум. Fănică Luca). Цікавим є той факт, що Феніке Лука ніколи не вчився читати партитуру, він завжди грав на слух. У Бухаресті Георге Замфір отримав диплом викладача, закінчив також диригентуру.
Георге Замфір почав виступати перед широкою публікою в 1960-х роках завдяки швейцарському етномузикознавцеві Марселеві Сельє (Marcel Cellier, 1925—2013), який тоді досліджував румунську народну музику.
Театр Gaîté-Montparnasse у Парижі. 2010
Георге Замфір. 2008
У 1966—1969 роках був призначений диригентом фольклорного ансамблю «Жайворонок» (Ciocârlia), одного з найпрестижніших державних ансамблів Румунії. У 1966 році на студії Electrecord записав свій перший альбом з народними мелодіями та його відомими композиціями «Тужлива пісня» (Doina de Jale) та «Пісня як вишня» (Doina ca de la Vișina). У 1968 році записав другу платівку на студії Electrecord. У 1968—1970 роках з великим успіхом відбулися його перші гастролі в Західній Німеччині, Швейцарії, СРСР і Китаї.
1970 року створив власний ансамбль («Taraf») — скрипка, флейта, тараґот, контрабас, цимбали, у якому грали найкращі музиканти країни. З цим оркестром у 1971 році 45 раз виступав перед паризькою публікою у театрі Gaîté-Montparnasse в Парижі. Концерти були дуже успішними і мали пізніше продовження у всьому світі: Європі, Південній Америці, Канаді, США, Австралії, Японії та Південній Африці.
У 1972 році на концертах Замфір почав поєднувати най з органом, що значно розширило палітру звучання флейти Пана. 1976 року студія звукозапису Philips[nl] випустила платівку «Меса миру»[1] з хором, органом та симфонічним оркестром. У 1977 році він записав композицію «Самотній пастух»[2] з Джеймсом Ластом. З цього часу його репертуар став дуже різноманітним — від класики до поп-музики.
Музика до фільмів
Вперше музика Замфіра з'явилася у французькій кінокомедії 1972 року з музикою Володимира Косми за участю П'єра Рішара — «Високий блондин у чорному черевику». Наступними були — австралійський фільм «Пікнік біля Навислої скелі» і марокканські фільми «Нафтова війна не відбудеться»[fr] (1975) та «Криваве весілля»[en] (1977).
Композитор Енніо Морріконе попросив Замфіра виконати п’єси «Спогади дитинства» [Архівовано 9 грудня 2020 у Wayback Machine.] та «Пісня Косоокого» [Архівовано 3 листопада 2020 у Wayback Machine.] для звукової доріжки гангстерського фільму режисера Серджо Леоне 1984 року «Одного разу в Америці». Його флейта звучить також у фільмі «Малюк-каратист» (1984).
1 year ago |[YT] | 2
View 0 replies
Володя Калугін
Згадаємо талановитого музиканта Макс Грегер ( нім. Max Greger ; 2 квітня 1926 , Мюнхен - 15 серпня 2015 , там же) - популярний в Європі німецький саксофоніст і диригент, керівник джаз-оркестру.
Біографія
Макс Грегер народився і виріс у Мюнхені . У дитинстві йому подарували акордеон , що підштовхнуло його до вдосконалення музики. У Мюнхенській консерваторії наприкінці 30-х років Грегер освоїв кларнет та саксофон . До кінця Другої світової війни Грегер почав виступати з різними джазовими гуртами. У 1948 році він заснував свій власний секстет Max-Greger-Sextett і виконував популярні в ті часи композиції. Незабаром було визнання і «Max-Greger-Sextett» почав виступати по Німеччині та Європі. У 1955 році Макс Грегер заснував власний біг-бенд , з яким він записав понад 3000 різних композицій, репертуар яких простягається від поп-музики до джазу . З 1963 по 1977 у Грегера був контракт із Другим каналом німецького телебачення ZDF . Макс Грегер став затребуваним учасником на багатьох публічних заходах, шоу та студійних, телевізійних постановок у Німеччині.
1 year ago |[YT] | 8
View 1 reply
Володя Калугін
Поль Моріа композитор, аранжувальник, диригент мiй Кумир
Дата народження 4 березня 1925 р.
Вік
81 рік
Дата смерті
3 листопада 2006 р.
Місце народження
Марсель, Франція
Сімейний стан
був одружений
Біографія
Французький музикант, диригент та аранжувальник Поль Моріа відомий у всьому світі. Його любов до музики дозволила поєднувати у творчості різні напрями, створюючи неповторну атмосферу та породжуючи у публіки зворушливі емоції.
Дитинство та юність
Поль Моріа народився у Франції, у Марселі, 4 березня 1925 року. Знайомство з музичним інструментом відбулося, коли дитині було 3 роки. Батьки помітили, як хлопчик із захопленням натискає клавіші фортепіано, видаючи мелодійні звуки. Поль намагався відтворити композицію, яку нещодавно почув радіо.
Помітивши талант сина, батько став сприяти його розвитку. Так захоплення грою на фортепіано стало серйозним заняттям, до якого Поль підходив із відповідальністю та любов'ю.
Першим педагогом виявився батько. Поштовий службовець Моріа-старший був любителем музичних інструментів, грав на гітарі, роялі та арфі. Педагогічний талант чоловіка допоміг прищепити Полю бажання вчитися. Заняття проходили в ігровій формі, тому хлопчик легко пізнавав музичні ази. Через шість років вправ він познайомився зі світом класичної та естрадної музики. Декілька місяців маленький артист навіть виступав на сцені вар'єте.
У 10 років юний музикант продемонстрував достатні вміння вступити до консерваторії Марселя. Навчання завершилося за чотири роки отриманням диплома з відзнакою. У 14 років юнак мріяв стати професіоналом у своїй справі. Перешкодити цьому могло лише одне – симпатія до джазу. Випадково почувши концерт у студентському джазовому клубі, Поль зрозумів, що відкрив собі щось нове. Наразі доля музиканта змінила вектор.
У 17 років Поль організував свій перший оркестр, який успішно виступав у французьких мюзик-холах і кабарі. Вже в молодості у планах Моріа була поїздка до Парижа, навчання у столичній консерваторії та здобуття необхідних навичок. Але трапилася війна. Місто окупували. Хлопець залишився у безпечному Марселі.
1951-го він відвідав Париж і кілька місяців працював піаністом у колективі Франка Пурселя. Але знайти своє місце в столиці не вдалося - Поль хотів стати акомпаніатором у Едіт Піаф, але отримав відмову. Йому надійшла пропозиція про співпрацю від виконавця Шарля Азнавура, який починав тоді, але від нього Моріа відмовився сам.
Поль повернувся до рідного міста та продовжив роботу зі своїм колективом – артисти грали танцювальну музику в Марселі та гастролювали на південному узбережжі. У 1957 році музикант розпустив оркестр і подався підкорювати Париж.
Музика та пісні
У столиці він знайшов роботу акомпаніатором та аранжувальником. Музикант уклав контракт зі звукозаписною компанією Barclay, яка співпрацювала з Шарлем Азнавуром, Далідою, Морісом Шевальє та іншими виконавцями. З цими зірками Моріа протягом 7 років працював як акомпаніатор та аранжувальник. Надалі він уже сам продюсував артистів для відомих лейблів, серед його протеже були Анні Філіп та Валентин Купо.
Плідна співпраця склалася у Моріа з поетом Андре Паскалем – тандем склали чимало європейських шлягерів, серед яких Rendez-vous au Lavandou Даліди. У дуеті з композитором та диригентом Франком Пурселем Поль створив композицію під назвою Chariot для британської співачки Петули Кларк.
Поль Моріа - "Токката"
У 70-х Моріа зацікавився роботою у кінематографі та спільно з композитором Раймоном Лефевром створив музичні композиції для фільмів «Жандарм із Сен-Тропе» та «Жандарм у Нью-Йорку». Потім була співтворчість з Мірей Матьє та Андре Паскалем. Пісня Mon credo, написана для співачки, стала хітом. Загалом композитор написав півсотні пісень.
Моріа був популярним у СРСР, куди двічі приїжджав на гастролі. Вперше опинившись за «залізною завісою», диригент із подивом дізнався, що його концерти там видавалися на платівках без дозволу правовласника. 1967-го в Ленінграді він написав пісню Quand fera-t-il jour, camarade? («Коли світанку, товаришу?») – Мірей Матьє, яка гастролювала з маестро, виконала її прямо борту крейсера «Аврора».
Композиції відомого француза послужили саундтреками для заставок популярних у СРСР телевізійних передач «Світ тварин», «Кінопанорама», а перед прогнозом погоди у програмі «Час» звучала «Токката».
Оркестр Поля Моріа
Творча біографія Поля не була такою безхмарною, як може здатися. До 40 років музикант продовжував мріяти про власний оркестр. Справа в тому, що на той час були популярні біт-групи, і оркестри відійшли на другий план.
Невеликі музичні колективи швидко змінювали один одного, і здавалося, що в них нове віяння епохи. Моріа бачив свій розвиток у кар'єрі диригента. 1965 року він зібрав Le Grand Orchestre de Paul Mauriat, який виконував незвичайну душевну музику
1 year ago |[YT] | 2
View 0 replies
Володя Калугін
1 year ago |[YT] | 2
View 0 replies
Володя Калугін
Вітаємо талановитого музиканта з ювілеєм йому сьогодні 80 років бажаємо йому здоров'я та довгих років життя Ентоні Вентура ( нім. Anthony Ventura ; справжнє ім'я Вернер Беккер , Werner Becker ; нар. 4 грудня 1943 , Целле , Нижня Саксонія ) - німецький композитор , аранжувальник і диригент . Працює у жанрі легкої інструментальної музики .
Ентоні Вентура
ньому. Anthony Ventura
Повне ім'я
Вернер Беккер
Дата народження
4 грудня 1943 (80 років)
Місце народження
Целле , Німеччина
Країна
Німеччина
Професії
композитор , диригент
Інструменти
орган Хаммонда
Жанри
легка музика
Псевдоніми
Anthony Ventura
Колективи
Orchester Anthony Ventura
anthony-ventura.de
Зміст
Біографія
З раннього дитинства Ст. Беккер захоплювався музикою. У десять років він почав грати на фортепіано , згодом навчився грі на акордеоні , гітарі , трубі , ударних , електрооргані , ставши таким чином мультиінструменталістом .
Трудову діяльність розпочав у друкарні, де був учнем наборника, надалі працював художником-оформлювачем.
У 1965 році В. Беккер почав професійну кар'єру музиканта .
На початку 1970-х роках В. Беккер створює свій оркестр, де провідну роль відіграють струнно-смичкові інструменти — 8 скрипок , 4 альти , 3 віолончелі та 1 контрабас . У 1973 році він під псевдонімом Ентоні Вентура випускає свою першу грамплатівку - "Orchester Anthony Ventura - Je T'aime" ("Оркестр Ентоні Вентури - Я тебе люблю"), названу на честь однойменної пісні С. Генсбура . Загалом у 1973-1982 рр. вийшло 10 альбомів Е. Вентури серії "Je T`aime - Traum-Melodien" ("Я тебе люблю - Мелодії мрії").
Композиції е. Вентури мали значний успіх серед аудиторії слухачів. Так, у ФРН , Австрії та Швейцарії платівки із циклу «Я тебе люблю» розійшлися тиражем близько 4 мільйонів екземплярів. У багатьох країнах диски цієї серії стали золотими і платиновими [ 1 ] . При цьому у 1981 році одна з платівок названої серії була випущена і в СРСР .
Ще більшу популярність Е. Вентура набув у 1980 році , виступивши зі своїм оркестром у телепрограмі «Кращі мелодії світу» і записавши згодом однойменну довгограючу платівку, яка була розпродана в кількості близько п'ятисот тисяч штук.
Згодом Еге. Вентура відійшов від гастрольної діяльності та зосередився на студійній роботі, записавши низку нових альбомів.
Творчість
Велике впливом геть стиль Еге. Вентури зробив циганський ансамбль, з яким він гастролював на початку творчого шляху. За його визнанням, саме у циган він зрозумів, що так важливо вміти передавати за допомогою музики справжні почуття. Дотримуючись цього принципу, Еге. Вентура на початку 1970-х років, в епоху панування в музиці стилю " диско ", на основі класичних і сучасних пісень почав створювати нові аранжування. Він усвідомив, що «захоплення диско-музикою не може підмінити природний потяг людей до мелодій світлим і задушевним, що в гуркоті та напруженому ритмі сучасних міст у них незмінно виникне потреба до тиші та спокою».
Вибрана дискографія [ 2 ]
1973 "Je T'aime Traum Melodien 1"
1975 "Je T'aime Traum Melodien 2"
1975 "Je T'aime Traum Melodien 3"
1976 "Je T'aime Traum Melodien 4"
1977 "Je T'aime Traum Melodien 5"
1978 "Je T'aime Traum Melodien 6"
1978 "Je T'aime Traum Melodien 7"
1978 "Fantastic Dance Party"
1979 "Je T'aime Traum Melodien 8"
1979 "Music For Making Love"
1980 "Die Schönsten Melodien der Welt Nr.1"
1981 "Je T'aime Traum Melodien 9"
1981 "Die Schönsten Melodien der Welt Nr.2"
1981 "The Anthony Ventura Style"
1982 "Je T'aime Traum Melodien 10"
1982 "Die Schönsten Melodien Der Welr Nr.3"
1983 « Ti Amo : Italienische Traummelodien»
1984 «Musikalische Erinnerungen»
1984 "The Classics"
1984 «Ein Abend voller Zartlichkeit»
1988 "Stille Nacht - Heilige Nacht"
1991 "Je T'aime - Traum-Melodien" № 1-10 (10 CD)
1992 «Ti Amo»
1992 «Traummelodien»
1992 «Erinnerungen»
1992 "Rendezvous zum Tanzen und Traumen"
1992 "Zeit Für Zärtlichkeit" ("Tender Moments")
1992 "El Condor Pasa"
1992 "Romantic Melodies"
1993 "Music For Making Love II"
1994 "The Silent Sound Of Simon & Garfunkel"
2001 James Last and Anthony Ventura - "Play The Beatles"
1 year ago |[YT] | 3
View 0 replies
Load more