Дай мені спокій, залиш мене, йди без слів, Море кипить і виходить із берегів - Змиє пісок, там слова, що ти не сказав. Це не про нас, це хтось просто пожартував.
Кава допита, він змерз, стоїть, тягне дим, Падає сніг, я мов знов народилась з ним. Бесіди всі про буденне, про щось просте, Як подолати любов, що в мені росте?
Шкіра його - грубий панцир, під нею - лід. Біль майже стер його внутрішній ніжний світ. Він молодий і веселий - переживе. Може його зачепила я за живе?
Не зачепила, він сам і я теж сама, Ніжності прагну там, де її нема. Море моє, розливайся, та змий цей день, Йде течія, та кудись вона нас веде.
Поїзд о другій, квиток вже в його руці, Як же забути тепер про розмови ці? Натяки на найвеличніше почуття? Думала, він - вже частина мого життя.
Дай мені спокій і вийди з моїх думок, Не наближайся до мене ані на крок Жодна мотузка не втримає вже мене, Він докурив, нажаль, час нас кудись жене.
"Кохана, знала б ти, як я втомився. Я втомився розмовляти і навіть думати. Якби ми поїхали на море, я б не розповідав тобі, яке класне це життя. Я б не казав тобі, що треба бути на позитиві. Я б також не вимовив ні слова про те, що фізична активність покращує настрій. Я просто сидів би з тобою поряд, на березі, мовчки, без думок. Бо я розділяю твій біль, як ніхто".
Елла сиділа за столиком у суші-барі, ліниво помішуючи ложкою суп із морепродуктів. Окрім цієї страви, їсти було тут більше нічого, оскільки вона не любила суші. Та він був такий рідкий, що й не наїсися: дві маленькі креветки, трохи моркви, морська капуста та вода, розбавлена соєвим соусом. Але вже якийсь тиждень поспіль, вона приходила сюди не за їжею.
Щоп'ятниці, як за графіком, рівно о сьомій вечора, у бар приходив її коханий Макс. В своїй уяві Елла малювала картинки, як вона з'являється на порозі, шикарно одягнена, сідає десь поряд з ним, так, начебто, ненароком. Він сліпне від її краси і одразу падає до її ніг. А потім вони грають весілля.
Але насправді все виглядало дещо інакше: дівчина зовсім не знала, як до нього підійти і одягала найнепомітніші речі - чорний спортивний одяг та бейсболку. Як тільки він з'являвся в полі її зору - її кінцівки ніби забирало від хвилювання, їй хотілося сховатися. Про впевненість у собі не було й мови. Миша, яка хоче шматок сиру і ховається від кота. Як не по собі від цього відчуття, аж до мурашок. Брррр!
- Блін! – пролунав поряд голос подруги. - Я ледве тебе знайшла! Наступного разу ти будеш у балаклаві?
Елла дуже зраділа появі Вероніки, тому що їй не хотілося сидіти самій у барі.
- Вітаю! Я просто сіла за другий столик. А потім за третій. - Стомлено посміхнувшись, відповіла вона.
- Знову вистежуєш його?
– Як на роботу ходжу. Елла згладила свій смуток легкою усмішкою. – Цього разу вже треба щось вигадати, може якось підлаштувати зустріч. О, ось він! Блін, з ним якась баба! Погляньмо, де він сяде. Треба було якось два столики зайняти.
- Ну тут точно стільки кілограмів не набереш із цим супом. Щоб два столики займати.
На щастя, стіл позаду дівчат був вільний, куди ця пара і приземлилася, тому міняти місце не довелося, що вдвічі втішило Еллу.
Макс почав розмову:
- Так ти кажеш, ти психолог, так?
- Так, поки що в організації, але зараз хочу сама на себе працювати. У своєму місті довелося все кинути – зараз такий період, що хочеться розпочати все із чистого аркуша.
- Ну, а де ти зупинилася?
- Поки що у подруги, але мені потрібно шукати квартиру…
Елла дуже уважно слухала їхню розмову, а Вероніка була дуже зайнята лососевим ролом.
- Ніка, у нас нове завдання: їй потрібна квартира.
- Тут так галасливо, як ти все чуєш!
– У мене геніальний план. Потрібно підійти до неї та спитати її номер.
– Щось мені це не подобається.
- Будь ласка будь ласка!
- Гаразд, бо ще до старості сюди ходити.
Вероніка встала з-за столика, її коротка спідниця-розлітайка сколихнулася, ще більше оголюючи довгі ноги, і підійшла до столика Макса.
- Вибачте, я випадково почула вашу розмову ... Справа в тому, що одна моя подруга якраз винайняла квартиру і шукає сусідку.
Макс глянув на Вероніку з підозрою, потягнувши через трубочку якийсь дивний зелений напій.
Дівчина зраділа і скрикнула:
- Що, правда? Дякую, мені дуже потрібна квартира.
- Давайте тоді свій номер, моя подруга вам зателефонує.
- Добре, мене звуть Ліза.
Вероніка ввела номер у телефон та повернулася за свій столик.
- Клас, дякую! Але як знайду квартиру? - Взагалі, ти їх здаєш. Нічого, з'їдеш від батьків і все буде круто.
- Погнали збиратися.
- Може, ти розкажеш, що це за супер геніальний план?
- Дорогою розповім. Капець, тепер ще й квартиру знімати.
- Все заради кохання.
Елла попросила рахунок, і дівчата вийшли із кафе.
На зупинці їм довелося стояти близько півгодини, оскільки людей було багато, і влізти в цю м'ясорубку у вигляді міських маршруток було неможливо.
Але погода сприяла тому, щоб ще трохи побути на повітрі.
– Здається, я зрозуміла твій план! – захоплено скрикнула Вероніка.
- Якщо будеш так кричати, в курсі будуть усі пасажири. Елла засміялася.
- Я зрозуміла. Ти хочеш відбити у неї Макса!
- Не відбити, а подивитися, що в них вийде. І ... якщо нічого не вийде, то відбити. Та й мені здалося, що їм було нудно, вони більше мовчали.
- Ми пішли, ми не знаємо, чим там скінчилося. А чому не можна просто підійти до нього і сказати: "Макс, я тебе люблю ще з 9 класу, давай жити разом і народжувати дітей"?
– Чоловікам це не цікаво. Він ще у школі вважав, що я за ним бігаю. Тим паче, я поводилася в його компанії, як ідіотка.
- І ти розраховуєш показати йому, кого він втратив і таке інше.
- Саме так.
- Мені дуже цікаво, як це все буде, давайте поживу з вами.
- Мені потрібна своя кімната, грошей вистачить на двокімнатну.
- Чесно кажучи, я не зовсім розумію, він жирдяй якийсь.
- І нічого він не жирний зовсім, просто у нього багато м'яз .
– Автобус порожній, погнали!
- Дівчата зірвалися з місця та поїхали.
Вдома Елла заснула лише о 2-й годині ночі, оскільки ретельно обмірковувала свій підступний план і, моніторила сторінку Макса в соціальній мережі. Тим часом їй прийшло повідомлення від якогось мужика з бородою, який нещодавно додав її в друзі.
«Ласкаво прошу на мою сторінку, дякую, що ви мене додали, сподіваюся, Вас зацікавить мій курс».
Це був тренер зі схуднення.
«Дякую, хороша інформація», - відповіла Елла, - «але мене цікавить зворотний процес – як погладшати». Еллі ніколи не подобався свій низький зріст і худорлявість. У 25 всі давали їй від сили, років шістнадцять.
"Подумає, що я дивна - та будь ласка" - промовила вона про себе і натиснула "відіслати". Макс цього вечора не заходив у мережу. Елла заснула з увімкненим ноутбуком на колінах.
Вранці на неї чекало раннє пробудження, щоб почати пошук відповідної квартири. Вже до дванадцятої вона поїхала на зустріч із потенційним господарем. Двокімнатна квартира на другому поверсі була ідеальною. Це був досить галасливий район, де з обох боків п'ятиповерхового будинку було два супермаркети. Все, як любила Елла, - у шумі вона засинала краще, та й таке людне місце в тисячу разів краще за якийсь спальний район. Звичайно ж, у новій квартирі дівчина мала поприбирати. Під диваном вона побачила всі кошмари, які тільки може уявити людина, схиблена на чистоті. На щастя, ця недуга не була проблемою нашої героїні і все обійшлося без серцевого нападу. Поставивши прибирання на паузу, Елла взяла телефон і набрала номер.
- Алло, Ліза? ...
Небо без хмар, ясні зорі, вже вечоріє Йти до кінця, бо по-іншому я не вмію. Сильно болить, не проходить, кортить кричати, Хто ж тебе чує, дівчино, йди вже спати.
Сонце моє, не згорай, залишись світилом Ранок прийде і додасть мені трохи сили. Казку пишу, та я не бездоганний автор. В неба питаю, що далі, що буде завтра.
Говорила собі: не рятуй нікого, Не тягни його з власного дна, бо ти втратиш розум. Але ти на ті ж самі граблі - це ні до чого. Це колись вже було: сильний дощ та дівочі сльози.
Хочеш шкіру його, грубий панцир, зняти, Показати йому той світ, який має бути. Де в повітрі стоїть запах льону, роси та м'яти. Обійняти його, і стояти, прогнавши смуток.
Нагадала б йому, як було раніше, Коли він не шукав розраду у алкоголі. Алкоголь не працює, здається, потрібно інше. У вас різні шляхи, та у кожного власна доля.
Вони вдвох сміялися з того, що він, сімнадцятирічний, не може присобачити до вікна москітну сітку, але сміялися без злості, а тому, що коли ти молодий, тобі якось пофіг на незручності. Яка там сітка, коли очі горять життям, і тобі важливіше щось інше. Тобі просто весело і все. Хтось інший був на дешевому курорті, де морська вода виглядала так, начебто в ній щось випрали. Але ті вечори біля води, були прекрасними, бо море для того і створене, щоб сидіти біля нього і думати про життя. В цьому році я їду на море тільки у свой уяві. Де ж взялося те: "Ти знов не опустив кришку унітазу?", "Коли ти вже полагодиш той довбаний кран?". Одразу ж згадується фраза близького друга: "Я творча людина, і я працюю над тим, щоб в побуті все було просто ідеально. Так, щоб я взагалі про нього не думав". Але десь щось йде не так, чим більш ти дорослішаєш, тим більш ті побутові незручності ріжуть тобі око. І дратує тебе усе. Може ну його, хай буде не ідеально?
Тільки зрозуміла, що мене дратує, коли все не ідеально, але ганятися за цим означає ігнорувати щастя.
Katty Hoax
Katty Hoax
все намагаюсь зробити поробку, та якось бідно виглядає, шо туди ще напхнуть?💩😄 #новийрік #поделки #handmade #diy #newyear #новыйгод
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
Дай мені спокій, залиш мене, йди без слів,
Море кипить і виходить із берегів -
Змиє пісок, там слова, що ти не сказав.
Це не про нас, це хтось просто пожартував.
Кава допита, він змерз, стоїть, тягне дим,
Падає сніг, я мов знов народилась з ним.
Бесіди всі про буденне, про щось просте,
Як подолати любов, що в мені росте?
Шкіра його - грубий панцир, під нею - лід.
Біль майже стер його внутрішній ніжний світ.
Він молодий і веселий - переживе.
Може його зачепила я за живе?
Не зачепила, він сам і я теж сама,
Ніжності прагну там, де її нема.
Море моє, розливайся, та змий цей день,
Йде течія, та кудись вона нас веде.
Поїзд о другій, квиток вже в його руці,
Як же забути тепер про розмови ці?
Натяки на найвеличніше почуття?
Думала, він - вже частина мого життя.
Дай мені спокій і вийди з моїх думок,
Не наближайся до мене ані на крок
Жодна мотузка не втримає вже мене,
Він докурив, нажаль, час нас кудись жене.
То ж, розвертається, й просто від мене йде.
#поезія #вірш #кохання #вірші #любовь #життя #море #стосунки #віршіукраїнською
2 years ago (edited) | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
#winter #зима #зимовийвайб #закарпаття #україна #ліс
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
"Кохана, знала б ти, як я втомився. Я втомився розмовляти і навіть думати. Якби ми поїхали на море, я б не розповідав тобі, яке класне це життя. Я б не казав тобі, що треба бути на позитиві. Я б також не вимовив ні слова про те, що фізична активність покращує настрій. Я просто сидів би з тобою поряд, на березі, мовчки, без думок. Бо я розділяю твій біль, як ніхто".
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
ЧЕРВОНА ПОМАДА
Глава 1.
Елла сиділа за столиком у суші-барі, ліниво помішуючи ложкою суп із морепродуктів. Окрім цієї страви, їсти було тут більше нічого, оскільки вона не любила суші. Та він був такий рідкий, що й не наїсися: дві маленькі креветки, трохи моркви, морська капуста та вода, розбавлена соєвим соусом. Але вже якийсь тиждень поспіль, вона приходила сюди не за їжею.
Щоп'ятниці, як за графіком, рівно о сьомій вечора, у бар приходив її коханий Макс. В своїй уяві Елла малювала картинки, як вона з'являється на порозі, шикарно одягнена, сідає десь поряд з ним, так, начебто, ненароком. Він сліпне від її краси і одразу падає до її ніг. А потім вони грають весілля.
Але насправді все виглядало дещо інакше: дівчина зовсім не знала, як до нього підійти і одягала найнепомітніші речі - чорний спортивний одяг та бейсболку. Як тільки він з'являвся в полі її зору - її кінцівки ніби забирало від хвилювання, їй хотілося сховатися. Про впевненість у собі не було й мови. Миша, яка хоче шматок сиру і ховається від кота. Як не по собі від цього відчуття, аж до мурашок. Брррр!
- Блін! – пролунав поряд голос подруги. - Я ледве тебе знайшла! Наступного разу ти будеш у балаклаві?
Елла дуже зраділа появі Вероніки, тому що їй не хотілося сидіти самій у барі.
- Вітаю! Я просто сіла за другий столик. А потім за третій. - Стомлено посміхнувшись, відповіла вона.
- Знову вистежуєш його?
– Як на роботу ходжу. Елла згладила свій смуток легкою усмішкою. – Цього разу вже треба щось вигадати, може якось підлаштувати зустріч. О, ось він! Блін, з ним якась баба! Погляньмо, де він сяде. Треба було якось два столики зайняти.
- Ну тут точно стільки кілограмів не набереш із цим супом. Щоб два столики займати.
На щастя, стіл позаду дівчат був вільний, куди ця пара і приземлилася, тому міняти місце не довелося, що вдвічі втішило Еллу.
Макс почав розмову:
- Так ти кажеш, ти психолог, так?
- Так, поки що в організації, але зараз хочу сама на себе працювати. У своєму місті довелося все кинути – зараз такий період, що хочеться розпочати все із чистого аркуша.
- Ну, а де ти зупинилася?
- Поки що у подруги, але мені потрібно шукати квартиру…
Елла дуже уважно слухала їхню розмову, а Вероніка була дуже зайнята лососевим ролом.
- Ніка, у нас нове завдання: їй потрібна квартира.
- Тут так галасливо, як ти все чуєш!
– У мене геніальний план. Потрібно підійти до неї та спитати її номер.
– Щось мені це не подобається.
- Будь ласка будь ласка!
- Гаразд, бо ще до старості сюди ходити.
Вероніка встала з-за столика, її коротка спідниця-розлітайка сколихнулася, ще більше оголюючи довгі ноги, і підійшла до столика Макса.
- Вибачте, я випадково почула вашу розмову ... Справа в тому, що одна моя подруга якраз винайняла квартиру і шукає сусідку.
Макс глянув на Вероніку з підозрою, потягнувши через трубочку якийсь дивний зелений напій.
Дівчина зраділа і скрикнула:
- Що, правда? Дякую, мені дуже потрібна квартира.
- Давайте тоді свій номер, моя подруга вам зателефонує.
- Добре, мене звуть Ліза.
Вероніка ввела номер у телефон та повернулася за свій столик.
- Клас, дякую! Але як знайду квартиру? - Взагалі, ти їх здаєш. Нічого, з'їдеш від батьків і все буде круто.
- Погнали збиратися.
- Може, ти розкажеш, що це за супер геніальний план?
- Дорогою розповім. Капець, тепер ще й квартиру знімати.
- Все заради кохання.
Елла попросила рахунок, і дівчата вийшли із кафе.
На зупинці їм довелося стояти близько півгодини, оскільки людей було багато, і влізти в цю м'ясорубку у вигляді міських маршруток було неможливо.
Але погода сприяла тому, щоб ще трохи побути на повітрі.
– Здається, я зрозуміла твій план! – захоплено скрикнула Вероніка.
- Якщо будеш так кричати, в курсі будуть усі пасажири. Елла засміялася.
- Я зрозуміла. Ти хочеш відбити у неї Макса!
- Не відбити, а подивитися, що в них вийде. І ... якщо нічого не вийде, то відбити. Та й мені здалося, що їм було нудно, вони більше мовчали.
- Ми пішли, ми не знаємо, чим там скінчилося. А чому не можна просто підійти до нього і сказати: "Макс, я тебе люблю ще з 9 класу, давай жити разом і народжувати дітей"?
– Чоловікам це не цікаво. Він ще у школі вважав, що я за ним бігаю. Тим паче, я поводилася в його компанії, як ідіотка.
- І ти розраховуєш показати йому, кого він втратив і таке інше.
- Саме так.
- Мені дуже цікаво, як це все буде, давайте поживу з вами.
- Мені потрібна своя кімната, грошей вистачить на двокімнатну.
- Чесно кажучи, я не зовсім розумію, він жирдяй якийсь.
- І нічого він не жирний зовсім, просто у нього багато м'яз .
– Автобус порожній, погнали!
- Дівчата зірвалися з місця та поїхали.
Вдома Елла заснула лише о 2-й годині ночі, оскільки ретельно обмірковувала свій підступний план і, моніторила сторінку Макса в соціальній мережі. Тим часом їй прийшло повідомлення від якогось мужика з бородою, який нещодавно додав її в друзі.
«Ласкаво прошу на мою сторінку, дякую, що ви мене додали, сподіваюся, Вас зацікавить мій курс».
Це був тренер зі схуднення.
«Дякую, хороша інформація», - відповіла Елла, - «але мене цікавить зворотний процес – як погладшати». Еллі ніколи не подобався свій низький зріст і худорлявість. У 25 всі давали їй від сили, років шістнадцять.
"Подумає, що я дивна - та будь ласка" - промовила вона про себе і натиснула "відіслати". Макс цього вечора не заходив у мережу. Елла заснула з увімкненим ноутбуком на колінах.
Вранці на неї чекало раннє пробудження, щоб почати пошук відповідної квартири. Вже до дванадцятої вона поїхала на зустріч із потенційним господарем. Двокімнатна квартира на другому поверсі була ідеальною. Це був досить галасливий район, де з обох боків п'ятиповерхового будинку було два супермаркети. Все, як любила Елла, - у шумі вона засинала краще, та й таке людне місце в тисячу разів краще за якийсь спальний район. Звичайно ж, у новій квартирі дівчина мала поприбирати. Під диваном вона побачила всі кошмари, які тільки може уявити людина, схиблена на чистоті. На щастя, ця недуга не була проблемою нашої героїні і все обійшлося без серцевого нападу. Поставивши прибирання на паузу, Елла взяла телефон і набрала номер.
- Алло, Ліза? ...
p.s. чекайте на продовження
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
Небо без хмар, ясні зорі, вже вечоріє
Йти до кінця, бо по-іншому я не вмію.
Сильно болить, не проходить, кортить кричати,
Хто ж тебе чує, дівчино, йди вже спати.
Сонце моє, не згорай, залишись світилом
Ранок прийде і додасть мені трохи сили.
Казку пишу, та я не бездоганний автор.
В неба питаю, що далі, що буде завтра.
(с) Юлія Мірошник
#вірші #поезія #віршіукраїнською #самотність #всесвіт
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Katty Hoax
Говорила собі: не рятуй нікого,
Не тягни його з власного дна, бо ти втратиш розум.
Але ти на ті ж самі граблі - це ні до чого.
Це колись вже було: сильний дощ та дівочі сльози.
Хочеш шкіру його, грубий панцир, зняти,
Показати йому той світ, який має бути.
Де в повітрі стоїть запах льону, роси та м'яти.
Обійняти його, і стояти, прогнавши смуток.
Нагадала б йому, як було раніше,
Коли він не шукав розраду у алкоголі.
Алкоголь не працює, здається, потрібно інше.
У вас різні шляхи, та у кожного власна доля.
(с) Юлія Мірошник
#поезія #вірші #віршіукраїнською #віршіукраїнськоюмовою #кохання
2 years ago | [YT] | 1
View 0 replies
Katty Hoax
Вони вдвох сміялися з того, що він, сімнадцятирічний, не може присобачити до вікна москітну сітку, але сміялися без злості, а тому, що коли ти молодий, тобі якось пофіг на незручності. Яка там сітка, коли очі горять життям, і тобі важливіше щось інше. Тобі просто весело і все.
Хтось інший був на дешевому курорті, де морська вода виглядала так, начебто в ній щось випрали. Але ті вечори біля води, були прекрасними, бо море для того і створене, щоб сидіти біля нього і думати про життя.
В цьому році я їду на море тільки у свой уяві.
Де ж взялося те: "Ти знов не опустив кришку унітазу?", "Коли ти вже полагодиш той довбаний кран?".
Одразу ж згадується фраза близького друга: "Я творча людина, і я працюю над тим, щоб в побуті все було просто ідеально. Так, щоб я взагалі про нього не думав".
Але десь щось йде не так, чим більш ти дорослішаєш, тим більш ті побутові незручності ріжуть тобі око. І дратує тебе усе.
Може ну його, хай буде не ідеально?
Тільки зрозуміла, що мене дратує, коли все не ідеально, але ганятися за цим означає ігнорувати щастя.
#мрії #море #думки #роздуми #життя #перфекціоніст
2 years ago | [YT] | 0
View 0 replies
Load more