Українська поезія та проза

Берестечко. Історія, що б'є в серце.

У 1651 році під Берестечком козацьке військо Богдана Хмельницького, вірячи у союз, пішло в бій. Але в найважчу мить хан Іслам-Гірей — союзник — кинув поле бою й забрав із собою самого Хмельницького.
Зрада. Відступ. Кров.
Але дух козацтва вистояв. Іван Богун повів козаків у прорив, і хоч битва була втрачена — воля не впала.

Чи не нагадує вам це сьогоднішні часи?
Коли ті, хто обіцяв бути з нами — мовчать. Відвертаються.
Коли здається, що світ — це суцільні гнилі костилі, на які спиратись небезпечно. Бо падіння потім болить удвічі.

Чи варто шукати опори зовні?
Чи не час зрозуміти: наша сила — у нас. У вірі. У правді. У тих, хто не зраджує.

Я хочу поділитись із вами уривками з твору Ліни Костенко "Берестечко" — словами, що пронизують серце і відкривають очі.
Запрошую вас не лише слухати, а й думати. Ділитись своїм болем, досвідом, баченням. Бо правда народжується в розмові.

Напишіть у коментарях, що ви думаєте.
Це надважливо.
Мовчання — теж відповідь. Але сьогодні варто говорити

8 months ago | [YT] | 9

Українська поезія та проза

Буває, що на душі — важко. Немовби хтось узяв і вимазав її брудом — з образ, втрат, розчарувань, невисловленої злості… І ходиш так — із вагою в серці, яку не видно, але від якої не можеш дихати.

Сльози — це дощ на брудному узбіччі нашої душі. Щирі, ті, що ллються потоком, приносять полегшення: змивають бруд провини, охолоджують вугілля від багаття втрат та розпачу.

Але є ще одна емоція — лють. Вона виснажує душу, якщо залишити її всередині. Ніщо не отруює нас так сильно, як нереалізована, безкінечна лють до ворога. Та водночас — ніщо і ніколи не надасть нам таких фізичних сил і рішучості, як вона.

І в цій боротьбі, в цій правді — я звертаюся до Тебе, Боже:

> Боже, славлю ім’я Твоє, і з Іменем іду по життю.
У мій дім прийшла війна. Ворог — лютий та підступний — ступив на мою рідну землю. Мою Україну.
Боже, благаю Тебе: захисти Своєю владою наших воїнів — найкращих синів і дочок України.
І якщо комусь із них судилося неминуче загинути — хай буде воля й ласка Твоя,
що на одного нашого святого воїна буде тисяча ра#ши₴тів.
Бо Ти, Боже, бачиш і знаєш, що сюди прийшли покидьки, гвалтівники і мародери.
Слава Україні. Смерть ворогам. Амінь.

8 months ago | [YT] | 10

Українська поезія та проза

У нас легко падають на коліна перед полеглими героями, коли йде кортеж на "щиті", і тут же ті ж люди зневажають воїна, який втратив ногу в бою за свободу України, який за власний кошт, збудував собі пандус перед будинком, мовляв-"він заважає "нормальним" мешканцям."Чому ми схиляємо коліна, шануючи тих, хто віддав за нас найдорожче – життя, і проходимо повз тих, кому зараз, сьогодні, поруч із нами, потрібна наша допомога? Чому ми готові плакати перед Богом, якого не бачили і не знали, і байдуже проходимо повз воїна з написом "ГОЛОДУЮ"? Ось він, ось він і є Бог, його сутність. Бог – це любов і безкорислива самопожертва просто тому, що він є добро і світло. Так що ж нам не зрозуміло, що цей воїн і є те саме добро, любов, світло і самопожертва, це і є Бог. Він не спуститься з небес, він говорить з нами через таких людей, він говорить з нами постійно. Він вже навіть кричить: не мені, не іконам, не в храмі – ось їм, ось йому вклоніться і скажіть дякую – живому.

"Якщо хтось каже: "Я люблю Бога", а брата свого ненавидить, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить?"
(1 Івана 4:20)

8 months ago | [YT] | 9

Українська поезія та проза

9 березня -день народження Тараса Григоровича Шевченко.Це не просто дата,Це наша iсторiя, культура, наша мова.
Що для вас -творчiсть Шевченко?
Якi рядки його зачепили ваше серце?

9 months ago | [YT] | 3